ДМИТРО ГОРБАЧОВ • АНАТОЛЬ ГАЛИЦЬКИЙ – ВІДТВОРЮВАЧ «КРОВОЗМІШАНОЇ РЕАЛЬНОСТІ»

У цій кровозмішаній реальності
нехай залишається мистецтво 
нездетонованою бомбою,
як і тисячі-тисяч нагромадженого страхіття…
Анатоль Галицький. 
Повість «Роман-перформанс»

Нове ім’я в літературі – Анатоль Галицький. Так українською ще не писали. Може, тому, що автор цієї живописно навантаженої прози – відомий художник-абстракціоніст. Малярські ідеї, магічні імпульси і пережиття, як тепер кажуть, «імплементовано» у словесну матерію.

Я стежу і захоплююся творчістю художника Анатоля Галицького вже багато років і дивуюся його тотальній відданості живописному мистецтву.

Весь його творчий потенціал і темперамент, оперті на активні культурні враження, сконцентровано в його оригінальних полотнах.

Цікаво було спостерігати за реакцією глядачів-покупців живопису на Андріївському узвозі. Як людина «неслужаща» Галицький вряди-годи виходив по заробіток на київський Монмартр. Дуже часто байдужі фланери зупинялися біля його картинок, відчуваючи на собі потік їхньої енергії. Молода подружня пара мало не розсварилася перед його творами. Її вони зацікавили, він взяв свою дружину на кпини: що ж доброго в цій мазанині? Перемогла жіноча настирливість. Картинку – купили.

Знаменитий абстракціоніст Іван Марчук, мандруючи Андріївським, висловив своє захоплення невідомим йому митцем. Іноземці охоче платили сотню-другу гривень за картини, співмірні з живописом американця Де Кунінга (щоправда, за Де Кунінга дають мільйони доларів). Американський режисер Ігор Цішкевич напросився до майстерні Галицького. Це була невеличка кімната в забрьоханій общазі на околиці Києва. Підлога вищерблена, вигод нема, вода є, але технічна, не годиться для жодного вжитку. Американець уподобав мінімалістичну картину: на кривавому сутінковому тлі кілька розпечених білих мазочків. Двічі приходив і милувався. Обіцяв знайти покупця.

Закінчивши київський театральний інститут, Галицький повністю переключився на живопис, яким захоплювався з дитинства. Маючи кваліфікацію актора і режисера, він організовує живописний матеріал на засадах багатоскладової драматургії: в кожній картині кольори, лінії, плями виконують роль збудників і активізаторів глядачевого сприйняття, конфліктують, інтригують, замирюються, щоби зрештою утворити гармонійний лад. Та й виставки його творів нагадують виразний перформанс: на виставці «Треш» було обіграно хаотичність напівзруйнованого інтер’єру, якому протиставлено вольову напругу емоційно піднесеного живопису; театралізованим виглядав і показ творів у київській галереї «Сонце». Помітними були його твори і на виставці «Гоголь-фест 2007».

На відміну від багатьох перформерів сучасності, у творчості яких живопису відводиться підрядна роль, Галицький воліє перетворити середовище виставки на потужний резонатор для малярства як головного мистецького чинника.

Його твори є продовженням традицій абстрактного експресіонізму, речниками якого були Кандинський, Де Кунінг, а серед наших сучасників – Бажай зі Львова. Ця традиція ускладнена елементами поп-арту, постмодерністичного цитування й іронізування, що надає цьому живопису властивостей актуального мистецтва. Галицький часто перетворює майже на абстракцію готові сюжети, скажімо, Дюрера, Рубенса чи Делакруа. Він начиняє їх своєю вибуховою енергією, від чого маститі класики, певно, перевертаються у домовинах. Колись Сальвадор Далі вистрілював свої картини набоями з барвником, пояснюючи це тим, що зараз повсюду стріляють. Галицький радше підривник, аніж стрілець, він закладає вибухівку під спорохнявілу «високоповажану» старизну.

Схильний він до містифікацій. Датує картини ХХІІ сторіччям, ставлячи замість нулів одиниці (замість 2005–2115), пророкуючи таким чином свою актуальність і через сто років. Гадаю, він має рацію. Величезна кольорова напруга – то еліксир від передчасного старіння.

Твори його багатоскладові та великоформатні. Їхнє тло, часом, це рівні, барвисті смуги, як у Малевича – подільського земляка Анатоля. Тло перекрите імпульсивними широкими мазками, пастозними і фактурними (на кожний мазок іде ціла туба фарби). Вони не раз закручуються в спіраль, зриваються з місця, як пале листя під шквальним вітром. І вся ця заметіль яскравих фарб посічена розжареними білими розрядами. Пригадуються стародавні греки, які вважали біле символом вогню. Розпечене «до бєлого калєнія», як кажуть росіяни.

Парадокси закладені не тільки в манеру, а й в назви: «Заратустра, котрий невірно зрозумів вчення Ніцше», «На цьому місці могла б бути ваша реклама».Тут він гідний продовжувач традицій пересмішника Бурлюка, татарсько-запорізького футуриста, який називав свої твори майже по Галицькому: «Концепійована за ассірійським принципом лейтлінія руху».

Не будучи саморекламістом, Галицький, одначе, має чимало шанувальників у творчих колах. Високої думки про нього художники І. Марчук, Д. Нагурний, доктор мистецтвознавства О. Найден, мистецтвознавці О. Соловйов, Т. Лі, О. Сидор-Гібелінда, галеристи Є. Карась, Ю. Онух, і не лише вони. Варто згадати також про дві передачі на українському телебаченні, присвячені обом його персональним виставкам.

В Анатоля Галицького – чимало нереалізованих проектів, які є цікавими і перспективними навіть на рівні ідеї. Сподіваємося, що він їх реалізує, позаяк знайшлися меценати з Музею сучасного мистецтва на Глибочиці, які заопікувалися ним як непересічним явищем культури. Назвемо їх поіменно. Так на початку XX сторіччя меценат Канвайлер заопікувався Пікассо і Браком, які винайшли для людства нову течію – кубізм.

Далі ми покажемо ще дві грані його таланту.

1. Проект перформансу «Луна-парк. Кровоносні судини і нервові клітини єства Анатолія Галицького». 

Художник одягнений у блазенський костюм – перука руда, кумедні мешти, гротескований грим. Він трагічно веселий. Враження, що його от-от розірве від сміху – забавляючись, хвацько припрошує:

«Прошу, прошу до Внутрішнього Світу художника. Прошу, прошу, пригощайтесь, прошу до внутрішнього світу художника».

Весь простір переплетений канатами різної товщини. Від товстелезних – до ледь видимих ниточок, від стелі до підлоги, підлога теж встелена канатами – в такий спосіб, що глядачеві доведеться переступати через них. А то й проходити через рибальські сітки, долаючи певні труднощі на своєму шляху. Цей простір – немов Кровоносна Система художника: на канатах розташовані картини.

Там панує ХАОС. На стінах картини, котрі художник, розпочавши, не закінчив, картини в стосах біля стіни, порожні полотна. Глядач побачить і щось сюрреалістично-химерне: на мольберті зроблене з пап’є- маше традиційне серце, пробите не стрілою – а пензлем. «Я не знаю, я нічого не знаю, тільки одне я знаю – рану в серці маю».

При переході з одного відсіку в інший з’являється перешкода – водойма з камінцями для перестрибування. При перестрибуванні можна скористатися також линвою.

Він не лише художник (актор, режисер), але й прозаїк. Галицький наче скальпелем розтинає оболонку буття і відкриває психологічні переплетення своєї свідомості, надсвідомості та підсвідомості. Анатолієві Галицькому пасувало б наймення «відчайдушний автовівісектор».

2. Уривок напруженої «кровозмішаної» прози, оголений потік свідомості головного героя Ореста. З повісті А. Галицького «Роман-перформанс»:

«Танець рухався Орестом дивними лініями – переплітаючись в агонії, вигинаючись, загинався – переломлюючись через коліно – в несподіваних місцях – лінії танцю скручувались жмутками, пульсуючи живим організмом, то схрещувались орнаментами, витворюючи павутиння малюнків – ба навіть – проривались, оздоблені вогнем – знову – ледь-ледь оживали, коливаючись, підібрані заблукалим вітерцем – маленьким – лагідним – обережно чіплялись один одного, наче циркові акробати на трапеціях – і відчувши єдність і силу – продовжували той лінійний малюнок – посилаючи імпульс в руки, які, здіймаючись до неба разом з вогняними язиками, били в бубон, так що іскри бджолиним роєм запалювали дерева, наче свічки.

…До дітваків, що наче погубилися в розвалених церквах серед натовпу людей, прилине материнське серце, і, приголубивши, відрядить в далеку дорогу, ім’я якої – ЖИТТЯ – і, бігаючи ось тут, на тій виставці, серед твоїх картин і інсталяцій, серед цих страшних шматків м’яса – вони ще сьогодні будуть з тобою – ТАМ – … по той бік образів, які, посміхаючись своїми посмішками, гостинно запрошують в свої світи, наче розчахнуті вікна, за якими запашні поля заколосилися хлібами.

– Ці дітваки зберуть врожаї твої, Оресте, покоси духмяного сіна втрамбуються новими скирдами – та робота зароїться, підхоплена гармонією звукових відтінків, освітлюючи сади горобині – горобиним співом.

І понаряжаються дерева тих садів красно, наче причепурені газдині плахтами – хто яблуко в кармані має, а хто грушку за пазухою – і такі собі молодухи червонощокі, згадавши вечорниці, будуть витанцьовувати до світанку, знаючи, що хазяйство попорали, худобу подоїли і молочко процідили».

2018-04-26T15:13:08+03:00