МИРОСЛАВ ЛАЮК • ІСУСИ ПЕРЕХРЕСТЬ

хто стерегтиме твої світлофори після їхньої втечі –

втечі ісусів перехресть
тих синів божих котрим щоразу на зелене світло
пробивають долоню щоразу на зелене

вас дуже багато о ісуси перехресть
більше ніж тих за кого варто страждати!

коли одного дня ви наважитесь піти
і потягнете за собою ці чорні асфальтовані хрести
коли почну солодко згорати
я кидатиму вам у спини каміння
бо перший полетів уже давно

і метушитимуться люди під моїми нігтями
я кидатиму радісно вам у спини каміння
а потім сам ним ставатиму
а потім ставатиму ще й деревом

і нафтою нижче горла
і замикатиму воду
і сіль засипатиму під шкіру

Дерева

твої дерева живі дерева
корінням зшиті з тілами предків
у страсний тиждень з кори б’ють кров’ю
виходять лики

твої дерева живі дерева
на птахах грають як оркестранти
без диригента на скрипці іволг
маестро липа

твої дерева живі дерева
в обличчя вікон будуть скребтати
кусати лікті ломити руки
дітей втрачати

твої дерева живі дерева
трикратно гримнуть у мертві  двері
зайдуть до хати попросять пити
попросять душу

Жертвоприношення*

о дерев’яний аврааме  що вбиває дерев’яного ісаака
о майстре пінзелю
котрі були і не були
вас забагато у цьому просторі – у цьому просторі
від сузір’я подорожника до сузір’я лева
вас забагато у цьому смертельно отруйному і несамовитому танку
повітря вас просто дуже-дуже забагато

вийдіть будь ласка геть покиньте це приміщення
я вас благаю на колінах
як ви благали господа доводячи йому свою відданість
на одній зі старозавітних гір чи у соборі святого юра
вийдіть геть щоб ніхто не міг більше побачити ваші гострі контури
ваші тваринні погляди – погляди безтурботних козуль

о дерев’яний аврааме що вбиває деревяного ісаака
о майстре пінзелю
котрі були і не були
вийдіть геть серед ночі
коли півні тремтітимуть у курниках від привидів лиса
коли розцвітатимуть бузки і магнолії
коли тріскатимуть урійські гранати над євфратом
вийдіть такі всі в золоті щоб ніхто не бачив
навіть той
там
щоб він теж
був під сумнівом

_______

* «Жертвоприношення Авраама» – назва скульптури Івана Георга Пінзеля (XVIII ст.).

Тренос дідової хати

ось мить: порожнє все зі стін зняли ікони
прапредки зі світлин устали і пішли
болить – і б’є душа у мідносердні дзвони
в дзвіниці на горі де хмари як воли

ось мить: сховався бог за комином із кахель
і плаче як малий і кахлі світло тчуть
і плаче крізь дощів туберкульозний кашель
і кахлі кожен нерв немов тавро печуть

аж хата наче бомж хтось вікнам вибив зуби
ніхто сюди не йде тут більше не живуть
і душі вийшли геть немов дерева з зрубу
і впав останній дуб назад закривши путь

півзливи на даху – щоб вогко стало венам
а інші півдощу розмотують бинти
і тільки щось щемить хрипким вселиким треном
сидить на лаві бог сидить не хоче йти

2018-04-26T15:33:02+03:00