«Дзеркало тижня» 17-23 червня 2006

У понеділок, 20 червня, в Києві відкривається ХV Міжнародна наукова конференція «Мова і культура» імені професора Сергія Бураго. Серед засновників – Інститут мовознавства ім. О. Потебні, Інститут філології Київського національного університету ім. Т. Шевченка та Видавничий дім Дмитра Бураго. На думку багатьох гуманітаріїв, ця конференція – унікальне явище нашого життя, своєрідне свято духу, без якого вже неможливо уявити інтелектуальне життя столиці. А починалося все, як то кажуть, ще в минулому столітті – в 1992 році з ініціативи та за активної участі доктора філологічних наук, професора КДУ Сергія Бураго. На жаль, Сергій Борисович був причетний тільки до дев’яти конференцій, решта вже проходили без нього, але за активної участі та підтримки його сина – Дмитра Бураго.

Про те, що змінилося за 15 років у нашому суспільстві в цілому і в роботі конференції зокрема, ми з Дмитром Сергійовичем розмовляли під шум літнього дощу за вікном.

– У нас помітно розширилося коло учасників – якщо спочатку було п’ять секцій і кожна збирала близько ста осіб, то останнім часом у роботі конференції беруть участь понад 800 осіб, – розповів Д. Бураго. – З’явилися нові секції, такі наприклад, як «Психологія мови і культура», «Психологія і лінгвістика», тому що багато питань неможливо розглядати в рамках однієї спеціалізації, на їх стику вже з’явилася нова наука – психолінгвістика. Постійно відбувається розширення і поглиблення тематики – нещодавно дивився програму найпершої конференції і відзначив, що тоді не було жодної доповіді про поезію «Розстріляного відродження», жодного слова про поезію Осипа Мандельштама чи Йосипа Бродського. В останні роки все це з’явилося. Нині активно розвивається нова секція – «Мова засобів масової інформації», раніше готувалося 30–40 доповідей, а зараз уже більше сотні. Думаю, що незабаром організуються і підсекції – у мене часто запитують, коли ж буде обговорюватися мова Інтернету. Поки цього немає, але, напевно, до того йде.

– Де реально використовуються доповіді та матеріали конференції? Чи потрапляють вони до вишів, чи можуть з ними працювати викладачі та студенти?

– Безумовно. Щорічно в науковому періодичному виданні «Мова і культура» виходять матеріали конференції, нині планується 12 томів. В першу чергу вони потрапляють до самих авторів, а також до бібліотек – в тому числі бібліотеки Конгресу США і до «Ленінки» в Москві. Центральноєвропейські країни теж отримують наші видання. До слова, спектр цитування робіт, які ми публікуємо, дуже широкий.

– Ви, напевно, не раз чули закиди в тому, що серед доповідачів є не тільки академіки і професори, але навіть студенти.

– Час від часу до нас надходять пропозиції звузити тематику конференції, проводити її один раз на два роки, не допускати студентів і аспірантів або, принаймні, проводити дуже жорсткий відбір, щоб значно зменшити їхню кількість. Ми ж стоїмо на позиції, яку заклав мій батько, Сергій Бураго, який вважав: якщо людина підготувалася і має що сказати світу – вона має право виступити. Звичайно, рівень студента і професора – різний. Але те, що студент отримує можливість виступати в одній аудиторії з маститими вченими, – хіба це не піднімає його рівень, не стимулює до подальших досліджень?

– Конференція «Мова і культура» – ровесниця незалежності. Вона була організована в непростий час – тоді, здається, нікому не було діла ні до мови, ні до культури.

– Розпад СРСР спричинив, звичайно ж, розрив наукових і культурних зв’язків, комунікація стала майже неможливою, принаймні на офіційному рівні. Науку не фінансували не тільки в Україні, але й у всіх пострадянських країнах. У вчених не було іншого виходу, крім як самостійно спробувати налагодити комунікації один з одним, тому що наука не може розвиватися поза інформацією, а її в той час отримати було надзвичайно складно. Мій батько, який тоді керував кафедрою філології на підготовчому факультеті КДУ, вирішив зібрати – і зібрав – вчених з усього Радянського Союзу і з-за кордону на першу конференцію, присвячену саме питанням мови і культури. І не тільки філологів, але й філософів і психологів. Я тоді був досить молодим, але вже писав, тому запропонував до участі літераторів, які й прибули з різних міст. Ця перша конференція для багатьох була знаковою, тому що вона вперше на пострадянському просторі об’єднала вчених, які займаються гуманітарними науками, і літераторів, які створюють сучасну літературу. З’явилося неформальне спілкування, яке і досі відрізняє нашу конференцію від безлічі подібних заходів на всьому просторі Східної Європи.

Тоді ж було задумано журнал «Колегіум» – він виходить досі. Нам було приємно почути оцінку І.Дзюби, який колись назвав його найінтелігентнішим журналом в Україні. На сторінках цього видання побачили світ чудові дослідження багатьох цікавих вчених України і не тільки – В.Скуратовського, С.Кримського, Д.Затонського та багатьох інших.

– Хто і звідки прибуває на конференцію цього року?

– Вчені з усієї України та з усієї Європи – з Польщі, Словаччини, Італії, Німеччини і, звичайно ж, з Росії, Білорусії та інших країн.

– Москва, Санкт-Петербург відгукуються чи ми для них – провінція?

– Є один цікавий момент, який не можна не помітити, – в Москві пару років тому з’явилася конференція під назвою… «Мова і культура», яка теж об’єднує різні секції. Коли оргкомітет дізнався про це, мені пропонували судитися з ними, відстоювати свої права, але я відмовився – ми будемо жити, як жили, і робити свою справу, як і робили.

– Вони, напевно, запрошували вас на конференцію?

– Ні. А з якого дива? Вони дуже «дорослі» – навіщо нас помічати?

З Москви та Санкт-Петербурга тепер приїжджають, на жаль, набагато менше, ніж раніше. Зате, що характерно, їдуть з Далекого Сходу, з Омська, Челябінська. Відгуки – найсприятливіші. Ми доклали чимало зусиль для того, щоб конференція стала дійсно міжнародною – тут немає якоїсь титульної мови, немає титульних питань. Основне завдання – розкривати питання, пов’язані з науковим розумінням світу, а не з тим поверхневим політологічним, яке нав’язується повсюдно. Те, що мовне питання так політизоване, – це плоди не тільки політтехнологій, але й дуже нерозумної, дуже вузькоглядної мовної політики – як у нашій, так і в сусідніх державах. Як інакше пояснити те, що Росія завжди згадує про велике і могутнє тільки тоді, коли загострюється економічний інтерес, а в інший час її займають зовсім інші питання. Політики, на жаль, переслідують свої дуже вузькі, тимчасові цілі, вони не думають навіть на крок вперед, тим більше на два. Час від часу штучно підігрівається зіткнення мов, але вони не уявляють, у що це може вилитися через 20 або навіть через 10 років.

Коли ми сидимо за одним столом з моїм другом Дімою Стусом або поетом Володимиром Цибулько – вони розмовляють блискучою українською мовою, а я насолоджуюся цією бесідою, я збагачуюсь. Я завжди згадую батьківський дім, який був тим самим домом, про який зараз можна тільки тужити. Всі мої шкільні друзі обов’язково спілкувалися з моїм батьком, він уважно слухав кожного і знаходив спільну тему для розмови. Його спеціальність, як і моя, – російська філологія, але він блискуче володів українською мовою. А я, на жаль, через акцент і суржик, соромлюся говорити українською – так склалося, що я багато років жив за межами України і це вплинуло на мою вимову. Але це ніяк не впливає на мою діяльність – я розпочав видання антології, це буде 100 томів української поезії за останні три століття.

Слід розуміти, що ми, люди культури, перебуваємо всі в одному окопі – і представники української, і російської, і кримськотатарської, і всіх інших. А навколо те, що відбувалося і відбувається у всі століття, коли держава воює з культурою своїх народів. Згадайте – тому й Овідій був засланий, і Сократ не випадково прийняв чашу з цикутою. Людина науки і культури завжди повинна бути вище подій, що відбуваються, і миттєвих процесів.

– Які традиції конференція «Мова і культура» зберегла з дня свого народження?
– Ми завжди дотримуємося правила: день – для роботи в секціях, а вечір – для культурної програми. Починаючи з першої конференції у нас завжди лунає живе літературне слово і класична музика. Нині ми обрали Рахманінова. Відкриття конференції відбудеться у Великій конференц-залі НАН України на вулиці Володимирській, а концерт – у Будинку актора, що на Ярославовому валу. Секції, як і в попередні роки, працюватимуть в інституті філології Київського національного університету імені Т.Шевченка.

Ольга СКРИПНИК