«Україна Молода» №163 від 07.09.2006

Видавничий дім Дмитра Бураго планує наступної весни видати білінгву. Переклади українською та російською у виконанні, відповідно, Володимира Цибулька та Дмитра Бураго. Добре, коли класик живий. Томас Венцлова обіцяв власноруч вибрати з вибраного – 20-30 найкращих, на авторський погляд, поезій, – скласти детальний підрядник, «запакувати» його в електронну скриньку й відіслати київським перекладачам. «Ми чекаємо від Томаса підрядників, щоб почати роботу», – пояснює Бураго.

Можливо, й Цибулько чекає «підряд на підрядники», проте нагадує, що трохи розуміє литовську – в юності, під час курсу філології в Ризькому університеті, він штудіював латиську, пруську та литовську мови. У його перекладі, обіцяє, Венцлова не стане «цибулькоподібним». Почитаємо – побачимо. Для мене стане відкриттям, якщо авангардний, нерамковий поет, автор (візьмімо навмання) такого тексту:

Сидить на чамайдані моя пам’ять
нема їй батьківщини в батьківщині
ми народились тут
щоб пасти свині
нема нам іншого шляху
у нас і свині солов’їні

зуміє принести в жертву майстерній технічності своє «я», аби відтворити по-українськи рафінованого, бездоганно ритмічного, класичного, як імператорський балет, Венцлову.
У кожному разі, Цибулько-перекладач отримує «право першої ночі» на поезію Венцлови, адже нашою мовою цей красивий віршар не видавався, принаймні за часів незалежності. Боюся помилитися, але першим і останнім зверненням українського перекладацтва до Томаса Венцлови є пара поезій, перекладених Оксаною Сенатович і видрукуваних у збірці «Молода поезія Литви» (Київ, «Молодь») у 1974 році.

Сам Томас Венцлова вважає себе радше не поетом, а викладачем, літературознавцем, перекладачем врешті, і свій творчий арсенал оцінює в 200 власних віршів і 200 перекладених. Вони з Іосифом Бродським, приятелюючи, начебто грали в буріме – Бродський перекладав Венцлову з литовської на російську (таких поезій близько 30), Венцлова – Бродського з російської на свою рідну мову. Це була не лише співдружність інтелектуалів, і Бродський мав сантимент як до особистостості Венцлови, так і до Литви («Литовский ноктюрн», «Коньяк в графине цвета янтаря»). Підступаючись і собі до творчості Венцлови, Дмитро Бураго каже, що литовською ці вірші «звучать цікаво», в них особлива заворожуюча мелодика, тому він прагнутиме адекватно відтворити звучання Венцлови російською, а не так, як Бродський, котрий перекладав не достеменно, а «за мотивами Венцлови».

Треба додати, що ідея створити і видати таку білінгву спала на думку Дмитрові Бураго, коли в середині серпня він супроводжував Томаса Венцлову в його мандрівці Україною. Крім факту свого пересування Києвом—Львовом—Одесою, 69-річного Томаса Венцлову майже нічого не пов’язує з Україною. Дисидент середини 80-х, особисто знайомий з Анною Ахматовою, Борисом Пастернаком, Іосифом Бродським, Чеславом Мілошем, іншими найбільшими величинами світової поезії, пан Венцлова щиро зізнається, що українська нота звучить у ньому дуже віддалено. Він знайомився з перекладами кількох сучасних наших письменників, зокрема Юрія Андруховича, а в дитинстві, будучи 15-річним юнаком, був присутнім при кількох зустрічах його батька-літератора, міністра культури радянської Литви, з Павлом Тичиною та Миколою Бажаном. Але це так, не для образ. У будь-якому разі, просто необхідно, аби така знакова постать сучасної світової літератури, яким є Томас Венцлова, прийшла в Україну, бодай у вигляді книжки.

ДОСЬЄ «УМ» 
Томас Венцлова – професор слов’янських мов Йєльського університету (США), почесний доктор Університету Коперника в Торуні, Ягеллонського університету в Кракові. Був одним із засновників литовської Гельсінської спілки, потрапив до списку «неблагонадійних». У 1977 році фактично був видворений із СРСР, виїхав до США читати лекції на запрошення Чеслава Мілоша, там і залишився. Перекладав із польської, англійської, угорської, російської. Найвідоміша з наукових праць – «Нестійка рівновага: вісім російських поетичних текстів».