Життєпис Великого Майстра
(1919-1990)

…..На сторінках культурно-мистецького життя України золотими літерами закарбовані славні імена наших співвітчизників, котрі своїм талантом і доброчинними справами cприяли формуванню та подальшому удосконаленню професійних засад музичного мистецтва. Серед визначної плеяди митців чільне місце посідає особистість заслуженого артиста України, професора НМАУ
імені П. І. Чайковського Михайла Андрійовича Берден­никова, 100-річний ювілей якого відзначили у стінах Академії у межах всеукраїнської науково-практичної конференції «Хорове мистецтво України. Творчі портрети педагогів-практиків кафедри хорового диригування НМАУ імені П. І. Чайковського», яку відкрив ректор Академії доктор філософії, заслужений діяч мистецтв України, професор М. О. Тимошенко. У своєму виступі ректор відзначив яскраву постать М. А. Берденникова, зауваживши, що професор Берденников був і залишається для багатьох поколінь взірцем безкорисливого служіння науці, музичній педагогіці, творчості та виконавству, прекрасним музикантом, диригентом-хормейстером, педагогом-новатором, науковцем. Глибоке дослідження науково-творчого надбання, педагогічної та громадської діяльності М. А. Берденникова професором Радиком Д. В. (учень М. А. Берденникова) засвідчило різнопланову цілеспрямовану роботу свого Вчителя, всі грані його таланту. У науковій доповіді окреслені історичні аспекти, передумови, що сприяли появі у творчому середовищі молодого музиканта, етапи його професійного становлення, розкриті сторони виконавчої та педагогічної діяльності у творчих та навчально-педагогічних установах. Так, у 1934 році завершується реорганізація музичної освіти в Укра­їні. Музичний відділ Вищого музично-драматичного інституту імені Миколи Лисенка перепрофільовується на консерваторію, а драматичний – на театральний виш.
…..При Київській консерваторії створюється середня спеціальна школа-десятирічка для обдарованих дітей, у якій поєднуються повна середня і музична освіта, що цілком відповідає підготовці до вступу до консерваторії. У той самий час відкривається аспірантура. Отже, вищий музичний навчальний заклад стає центром комплексної системи безперервної підготовки музикантів-професіоналів: музична десятирічка – музичне училище – консерваторія.
…..У 1936 році за ініціативи Е. П. Скрипчинської та цілої низки педагогів диригентів-практиків за підтримки дирекції Консерваторії започатковує свою діяльність диригентський факультет та кафедра хорового диригування, зокрема. За період 1936-1941 років кафедрою було підготовлено три випуски. Перший випуск – у 1939 році. У 1940 році здійснюється другий випуск. Остан­ній, третій, – навесні 1941 року. Всі випускники складають державні екзамени з хоровими ка­пелами: кінець травня – Петро Д’яконов з хором Дер­жавного ансамблю пісні та танцю, 19 червня – Павло Муравський з капелою “Думка”, 21 червня – Анатолій Антонов з хором диригентсь­ко-хорового факультету консерваторії. «Цей день, – зворушливо згадувала Елеонора Скрипчинська, – залишився в пам’яті назавжди. Ми обго­ворили виступ, поставили оцінки, залишились в кабінеті директора і ще довго-довго стиха розмовляли. Якось ніяк не хотілось розходитись цього вечора <…>. А ранком 22 червня почалась війна. Наші студенти з усіх курсів одразу ж пішли на фронт <…> [4].
…..З моменту об’яви евакуації жителів м. Києва, викладачі і студенти Консерваторії переїжджають подалі від фронту – хто до Уфи, а хто до Ташкента. Дехто, в силу тих чи інших обставин, залишаються в окупованій німцями столиці України. Та значна група з професорсько-викладацького складу, концертмейстери і студенти евакуйовуються до м. Свердловська, де за клопотанням директора А. Луфера державні органи підтримують поновлення діяльності закладу в стінах Свердловської консерваторії. Директори навчальних закладів – випускник Музично-драматичного інституту імені М. В. Лисенка 1921 року (класи композиції Р. Глієра, фортепіано – Ф. Блюменфельда) композитор Маркіян Фролов (Свердловськ) та Абрам Луфер (Київ) працюють у повній злагоді й роблять все можливе для налаштуван­ня стабільного навчального процесу.
…..Дирекція Консерваторії, спираючись на підтримку державних органів, здійснює активну роботу, скеровану на консолідацію виклада­чів і студентів, які перебувають у різних містах країни. У жовтні 1942 року встановлюється штатний склад викладацького персоналу Консерваторії, до якого зараховуються в. о. доцента М. М. Канерштейн, доцент О. Г. Раввінов та доцент Лія Хінчин. Для ведення дисциплін «Хорове диригування», «Хорова література» та керування практикою призначається ст. викладач кафедри історії й теорії музики та композиції Свердловської консерваторії З. Ф. Ішутіна.
…..З 26 червня 1943 року до викладацької роботи по оперному класу (диригування) й концертмейстерству береться професор Григорій Ісакович Компанієць. У цей час в обох Консерваторіях працюють Генріх Нейгауз (з грудня 1942 р. до березня 1944 р.) і Михайло Друскін (у 1943 р.).
…..З моменту появи професора Г. І. Компанійця у Свердловську студент 3 курсу історико-теоретичного факультету місцевої консерваторії Михайло Берденников наполегливо опановує (паралельно) мистецтво диригування в Київській консерваторії, а в березні 1944 року, відповідно до дозволу Дирекції Свердловської консерваторії офіційно переводиться на 4 курс кафедри диригування Київської (Української) державної консерваторії до класу Григорія Ісаковича. До вступу в Свердловську консерваторію на історико-теоретичний факультет М. А. Берденников навчався в Казанському музичному училищі на фортепіанному та історико-теоретичному відділах (1936-1941р.р.). У 1942-1944 роках студент консерваторії обіймає посаду хормейстера хорової капели Свердловської філармонії.
…..У своїх автобіографічних нотатках Михайло Андрійович зазначає (мова оригіналу: «Родился 30/Х 1919 г. в г. Архангельске в семье служащего <…> В 1930 г. семья переехала в г. Казань <…> В 1937г. окончил 10-летку, за год перед этим поступил в Казанское музучилище на фортепианный и историко-теоретический отделы, где начал с 1937 года и работать в качестве педагога по обязательному фортепиано и концертмейстера. В 1941 г. окончил Казанское музучилище по двум отделам и поступил в Свердловскую госконсерваторию на истор.-теор. фак., в 1943-44 уч. г. перешел на дирижерско-хоровой факультет Киевской госконсерватории (находившейся в г. Свердловске в эвакуации). С 1942 по 1944 гг. работал в Свердловской госфилармонии вторым хормейстером капеллы» [1].
…..У 1944 році Михайло Берденников переїжджає до звільненого від німецьких загарбників Києва для продовження навчання у свого творчого наставника Григорія Ісаковича Компанійця.
…..Постать молодого талановитого музиканта одразу ж привернула до себе увагу київських митців. І на початку нового сезону 25-річного студента Михайла Берденникова запрошують на посаду хормейстера Київського оперного театру, який розпочав свою діяльність на рідній сцені 28 жовтня 1944 року прем’єрою опери «Наймичка» М. Вериківського.
Роком пізніше, на підставі дозволу ГУУЗ’а ВКВШ, йому надано право на повторне проходження програми V курсу в стінах консерваторії.
…..Державні екзамени зі спеціальності випускник Консерваторії і в той же час хормейстер театру Михайло Берденников складає з хором і оркестром Київської опери. В екзаменаційній програмі є хорові сцени з опер вітчизняних та зарубіжних композиторів. Після виконання сцени «Буря» із опери «Отелло» Дж. Верді, Голова Державної екзаменаційної комісії Генріх Густавович Нейгауз у піднесеному настрої пройшов через весь зал до диригента, потиснув йому руку і висловив своє захоплення його професійною майстерністю. Під час обговорення виступу молодого диригента екзаменаційною комісією в присутності членів кафедри Густав Генріхович розповів, що знайомий з Михайлом Берденниковим з грудня 1942 року. Талант молодого музиканта розвивався на його очах. Він залюбки слухав читання з листа та виконання фортепіанних творів у чотири руки студента М. Берденникова і випускника Московської консерваторії (клас Г. Г. Нейгауза) Семена Бендицького, вже відомого на той час піаніста, викладача з фортепіано Свердловської консерваторії, а пізніше професора Саратовської консерваторії. У той же час навів факт, що завдячуючи саме Семену Соломоновичу, на базі вокального ансамблю, яким він керував, була створена хорова капела Свердловської філармонії, в якій він сам працював концертмейстером, а молодий Михайло Берденников хормейстером, поєднуючи роботу з навчанням у Консерваторії.
…..У сімейному архіві можна побачити диплом з відзнакою (червоний) за підписом директора Косерваторії Абрама Луфера і Голови Державної комісії Генріха Нейгауза (1946).
…..У 1946 році, після завершення навчання у Київській консерваторії М. А. Берденникова направлено на постійну роботу до театру на посаду хормейстера. Це підтверджує і Макс Альбертович Купер, на той час головний хормейстер театру:
…..«Михаила Андреевича Берденникова знаю я с июня месяца 1946 года, когда он с отличием окончил Киевскую государственную консерваторию как дирижер-хормейстер и был, по просьбе дирекции Киевского оперного театра, Государственной комиссией по распределению кадров, направлен на постоянную работу в театр на должность хормейстера.
…..М. А. Берденников как хормейстер имеет полное представление о том, что такое хор <…> Обладая хорошим слухом, большой работоспособностью и большой выдержкой он всегда относится к порученной ему работе со всей серьезностью и с большой страстностью, поддерживая в хоре трудовую и художественную дисциплины <…>.
…..М. А. Берденников выполняет всегда с большой тщательностью все работы, связанные с работой хора за кулисами (поддержка хора на фисгармонии, передача темпа дирижера исполнителям: на колоколах, на трубах и т. д.).
…..М. А. Берденников занимает с честью свое место в коллективе хора, помогая мне как главному хормейстеру <…>.
…..М. А. Берденников является моим ближайшим помощником в нашей большой кропотливой работе» [5].
…..Після війни, розширюючи класичний репертуар, відроджуючи кращі довоєнні постановки, театр створює нові оперні вистави. Серед них – «Честь» Германа Жуковського (1946), «Молода гвардія» Юлія Мейтуса (1947). Започаткована робота над оперою «Іван Сусанін» М. Глінки, прем’єра, якої відбудеться у 1948 році. В якості хормейстера Михайло Андрійович був задіяний до підготовки даного репертуару.
…..У цей же час М. А. Берденникова включають до персонального складу кафедри хорового диригування в якості асистента. У 1946/47 н. р. штатний розпис кафедри складали професори Г. Г. Верьовка (зав. кафедри), Н. Г. Рахлін, Г. І. Компанієць, М. І. Вериківський, доцент О. Г. Раввінов, доцент Е. П. Скрипчинська (декан). Вже за рік М. А. Берденникова зараховують аспірантом до класу оперно-симфонічного диригування професора Н. Г. Рахліна з відривом від виробництва. Це спричинило звільнення з роботи у театрі. З 1948 до 1954 року Консерваторію очолює Олександр Гнатович Климов – випускник музично-драматичного інституту імені М. Лисенка по класу симфонічного диригування Вале­ріана Бердяєва (1928 р.), диригент, педагог, музично-громадський діяч, заслужений діяч мистецтв Таджицької РСР (1945 р.) та УРСР (1949 р.).
…..Серед перших наказів, підписаних новим керівником Консерваторії, на підставі розпорядження Комітету у справах мистецтв був наказ про розподіл кафедри симфонічного (на чолі з професором О. Г. Климовим) та хорового (зав. кафедри професор Г. Г. Верьовка) диригування. М. Берденников зараховується на кафедру О. Г. Климова як аспірант-симфоніст з погодинною оплатою, а з грудня поточного року — на половину ставки.
…..Протягом навчання в аспірантурі, яку закінчить зі складанням кандидатського мінімуму у 1950 році, М. Берденников, поряд з викладацькою, здійснює і інтенсивну творчу роботу в Оперній студії, диригуючи різні оперні вистави, зокрема «Царева наречена» М. Римського-Корсакова, «Алеко» С. Рахманінова.
…..У серпні 1949 року доля знову зводить М. А. Берденникова з Київськом оперним театром. За погодженням з державними керівними органами, дирекція театру запрошує його, аспіранта 3 року навчання, на посаду головного хормейстера як талановитого майстра, що набув значного професійного досвіду.
…..Характеризуючи М. Берденникова, головний диригент театру (1944-1949) Самуїл Столерман згадує (мова оригіналу): «Тов. Берденникова Михаила Андреевича я знаю с 1944 года по работе в Киевском ордена Ленина театре оперы и балета <…> До окончания Консерватории был принят в качестве хормейстера второго и на этой работе показал себя с самой лучшей стороны. Тов. Берденникову поручалась самостоятельная хоровая работа, которую он выполнял безупречно. Тов. Берденников обладает отличным слухом и прекрасным вкусом, что весьма важно для хорового пения. Он хорошо распределяет голосоведение, и в силу всех других своих данных вполне может самостоятельно работать» [9]. У першу чергу головному хормейстеру потрібно було покращити якість хорового звучання. Адже ще попередник М. Купер, оцінюючи хор, говорив, що артисти, маючи гарні голоси, професійно були слабко підготовлені. Серед недоліків він зазначав: «відсутність хорового ансамблю, урівноваженості звучання як в окремих партіях, так і в цілому хорі, був відсутній стрій, відсутні тонкі осмислені нюанси тощо, тобто, були відсутні найголовніші елементи хорового звучання» (українською перекладено автором). Для подолання всіх недоліків необхідна була системна робота навіть з окремо залученими співаками. Для цього Михайло Андрійович у 1949 році запрошує в асистенти молодого перспективного хормейстера студента 3 курсу Консерваторії Володимира Колесника, якого у 1952 році, після закінчення навчання у Г. Г. Верьовки, буде переведено на посаду хормейстера, а роком пізніше він стане головним хормейстером театру. До того ж у 1969-1972 рр. він очолить театр в якості директора. Заради справедливості зазначимо, що Володимир Андрійович ще в студентські роки дуже цінував і поважав М. А. Берденникова, привселюдно називаючи його своїм учителем.
…..У 1949-1951 роки головний режисер театру Михайло Стефанович (1947-1954), головний диригент Самуїл Столерман (1944-1949), а пізніше Володимир Пірадов (1950-1954) і головний хормейстер Михайло Берденников (1949-1951) працюють над новими постановками оперних вистав: «Галька» С. Монюшка, «Аїда» Дж. Верді, «Богдан Хмельницький» К. Данькевича (1-а постановка, 1951) та «Князь Ігор» О. Бородіна, що отримає сценічне втілення у 1952 році. У цей період Михайло Берденников має нагоду диригувати оперні вистави.
…..Визначною подією у творчому житті головного хормейстера опери М. А. Берденникова стає друга декада українського мистецтва і літератури, яка проходила у Москві 15-26 червня 1951 року. Серед чисельних культурно-мистецьких заходів на сцені Великого театру Союзу РСР творчими силами театру опери і балету імені Т. Г. Шевченка були представлені оперні вистави: «Богдан Хмельницький» К. Данькевича (4), «Запорожець за Дунаєм» С. Гулака-Артемовського (3), «Царева наречена» М. Римського-Корсакова (2). 26 квітня відбувся заключний концерт майстрів мистецтв України.
…..Усі учасники декади отримали значки «За творчі успіхи», а провідні митці, майстри сцени були відзначені ще й державними нагородами.

Зведений хор у складі творчих колективів:
Хор Київського театру опери і балету імені Т. Г. Шевченка, хорова капела «Думка», Львівська хорова капела «Трембіта»,
Український державний народний хор, Закарпатський народний хор, Державна капела бандуристів УРСР

…..За високу професійну майстерність та значні творчі досягнення М. А. Берденников отримує почесне звання «заслужений артист УРСР».
…..У липні 1952 року Г. І. Компанієць через похилий вік та важкий стан здоров’я звільняється з роботи в Консерваторії. Натомість Михайла Андрійовича запрошують на ставку викладача кафедри хорового диригування, а також головним хормейстером Оперної студії (за сумісництвом).

                      М. А. Берденников
       в Оперній студії Консерваторії (1954)

…..1952-1953 навчальний рік кафедра розпочала у наступному складі штатного педаго­гічного персоналу: Г. Г. Верьовка – професор, зав. кафедри, М. І. Вериківський – професор, Е. П. Скрипчинська – в. о. професора, доцент, О. З. Міньківський – ст. викладач, М. А. Берденников – викладач, М. Т. Щоголь – асистент, А. П. Захаров – асистент.
…..Група викладачів кафедри час від часу, паралельно з педагогічною роботою, за розпорядженням Комітету в справах мистецтв УРСР виїжджають у відрядження. Так, 9 січня 1953 року головного хормейстера Оперної студії Київської консерваторії і вже на той час заслуженого артиста УРСР М. А. Берденникова відряджають з 11 по 14 січня до м. Львова для перевірки кваліфікації артистичного складу Львівської Заслуженої хорової капели «Трембіта».
…..Упродовж 1954-1968 років Київську державну консерваторію імені П. І. Чайковського очолює відомий український композитор та громадський діяч Андрій Якович Штогаренко – випускник Харків­ського музично-драматичного інституту по класу композиції Се­мена Богатирьова (1936 р.). Згідно наказу нового керівника, М. А. Берденников у 1954 році затверджується на посаді старшого викладача кафедри.1 червня 1957 року Михайло Берденников проходить по конкурсу на заміщення штатної посади доцента, а 17 жовтня 1957 року йому за рішенням ВАК присвоюється вчене звання доцента. У процесі обговорення і рекомендації кандидатури М. А. Берденникова щодо присвоєння вченого звання доцента, в. о. професора Консерваторії, народний артист УРСР, лауреат Сталінської премії Веніамін Тольба 12 червня 1958 року зазначає (мова оригіналу): «Знаю Михаила Андреевича Берденникова по работе в Киевском ордена Ленина государственном академическом театре оперы и балета им. Т.Г. Шевченко, где Михаил Андреевич работал в должности главного хормейстера и дирижировал спектаклями, и по работе в Киевской консерватории и в Оперной студии при Консерватории, где Михаил Андреевич работал в качестве дирижера. М. А. Берденников проявил себя как отличный, вдумчивый музыкант, большой мастер хорового дирижирования, прекрасно работавший с оперным хором над сложнейшими классическими и советскими операми. Его работа была высоко оценена и на декаде в Москве в 1951 году. В 1951 году Михаилу Андреевичу было присвоено звание заслуженного артиста УССР. Очень хорошо проявил себя Михаил Андреевич и на дирижерской работе в Оперной студии, и на педагогической работе в Консерватории, подготовив несколько выпускников. Михаил Андреевич Берденников представлен к присвоению ученого звания доцента» [11].
…..На початку грудня поточного року доцент М. А. Берденников відряджається до Москви для ознайомлення з роботою диригентсько-хорового факультету Московської консерваторії терміном на 10 днів, у квітні наступного року отримує дозвіл працювати за сумісництвом у Державній капелі бандуристів.…..

М. А. Берденников на гастролях у Криму                з артистами Державної капели                                      бандуристів України

…..У 1959 році кафедра хорового диригування понесе важку втрату – відійде у вічність творчий наставник Михайла Андрійовича, оперно-симфонічний та хоровий диригент, композитор, професор Григорій Ісакович Компанієць.
Г. І. Компанієць — один з фундаторів кафедри хорового диригування. Викладачі і студенти кафедри, згадуючи про нього, говорили, що він був високо ерудованим, надзвичайно професійним. Саме Григорій Ісакович задав вектор формування диригентів-початківців через академічний репертуар західноєвропей­ських і вітчизняних композиторів різних стилів і епох, не нехтуючи при цьому жанром народної пісні. Йому належить ідея впровадження в програми студентів оперно-хорових сцен, в чому отримав підтримку з боку Н. Г. Рахліна, Е. П. Скрипчинської, М. І. Вериківського та інших. Він був авторитетним професором, своєрідним камертоном професіоналізації диригентського мистецтва. Пізніше, у своїх спогадах про Г. І. Компанійця, М. А. Берденников так охарактеризує визначну постать свого Вчителя, його педагогічний талант новатора:
….

Григорій Ісакович КОМПАНІЄЦЬ
                       (1881-1959)

…..«В останні 30 років життя Григорій Ісакович став унікальним явищем у диригентській педагогіці. Він створив свою оригінальну школу, у якій було місце для всіх відомих жанрів, форм і напрямів, але вони набули тут нового висвітлення. Він вніс у диригентсько-хорову педагогіку музику оперного театру і підкреслив те, що знав найкраще: властивості оперної драматургії з її початковою рельєфністю образів і поворотів сюжету, яскравістю характеристик і гостротою взаємовідносин, демократичністю літературної і музичної стилістики і простотою знаходження виконавських рішень. У його полі зору були не тільки хори з опер, а вся опера, не тільки елементи драми, а вся драма, і таким чином він надзвичайно розширив коло засобів педагогічної діяльності. Доводилося спостерігати, як «найжадібніші» з його учнів проходили в його класі не окремі сцени, а повністю «Русалку», «Євгенія Онєгіна», «Пікову даму», «Князя Ігоря», «Івана Сусаніна», «Руслана», «Травіату, «Ріголетто», «Аїду», «Цареву наречену», «Снігуроньку», «Бориса Годунова». Він вніс у клас цю велику Музику як потужний чинник формування музиканта-артиста і тим надзвичайно збагатив наповнення диригентсько-хорової освіти, зрівняв його з найстарішими інструментальними і вокальними спеціальностями. Слід відзначити, що опера паралельно забезпечує і інтесивний розвиток великої мануальної техніки, яка у Григорія Ісаковича рішуче переплелася з технікою симфонічного диригування» (переклад українською автора) [2].
З 26 серпня 1960 року посаду завідувача кафедри диригування обіймає художній керівник і головний диригент Державної академічної капели бандуристів, заслужений діяч мистецтв УРСР, в. о. доцента О. З. Міньківський на умові погодинної оплати.
…..Непростим видався початок 1964-1965 навчального року. До штатного розпису кафедри потрібно було вносити певні зміни через те, що 21 жовтня після важкої хвороби помирає професор Г. Г. Верьовка, а доцент М. А. Берденников за власним бажанням звільняється з посади.

Завідувачі кафедри хорового диригування Новосибірської консерваторії імені М. І. Глінки

…..У 1964-1967 роках М. А. Бер­денников на запрошення відомого українського органіста і музико­знавця, на той час рек­тора Новосибірської консерва­то­рії Арсенія Миколайови­ча Котляревсь­кого, обіймає посаду в. о. про­фе­со­ра ка­фед­ри хорового дири­гуван­ня, яку впро­довж 1965-1967 років і очолюватиме в якості завідувача. Поряд з педагогічною роботою розгортає творчу діяльність в аматорському театрі, де як режисер, диригент-постановник готує цілу низку одноактних оперних вистав. Під його егідою у Новосибірську здійснюється прем’єрне виконання трьохактної опери «Майська ніч» М. Римського-Корсакова.
…..У 1967 році Михайло Андрійович приймає рішення про зміну місця роботи і серед багатьох викладачів переїжджає до м. Ростов-на-Дону, де впродовж двох років викладає диригування та читання хорових партитур у щойно заснованому Ростовському і за сумісництвом з 1968 року у Донецькому державному музично-педагогічному інституті.
…..У 1969 році на прохання директора Київського театру опери і балету В. А. Колесника (він же і головний хормейстер) М. А. Берденников повертається до творчого колективу на посаду хормейстера. До Києва Михайло Андрійович повертається вже з молодою дружиною Зоєю Томсон до виділеної театром власної квартири в центрі міста.
…..Друга половина 1960-х і перша 1970-х років у процесах розбу­дови Київської консерваторії пов’язана з ім’ям Івана Федоровича Ляшенка (1927-1998). Добре знаючи Михайла Андрійовича як музиканта і викладача фахових дисциплін, у жовтні 1969/70 н. р. ректор запрошує його до співпраці як доцента кафедри диригування з погодинною оплатою. Вже 30 грудня поточного року, на підставі рішення Ради Консерваторії, М. А. Берденников вважається обраним за конкурсом на посаду професора кафедри хорового диригування на 0,5 ставки, а у наступному, 1970 році, він переходить на постійну роботу з педагогічним навантаженням на повну ставку. Звільнившись від напруженої виконавської діяльності у театрі впродовж каденцій наступних ректорів народного артиста СРСР М. К. Кондратюка та народного артиста України О. С. Ти­мошенка, Михайло Андрійович, поряд з педагогічною, розгортає науково-дослідну роботу.
…..У цей час, як дослідник і популяризатор хорової творчості композиторів Високого Відродження і Бароко, Михайло Андрійович укладає і редагує збірки музичних творів: «Палестріна. Хорові твори» (1972); «Й. С. Бах. Мотети» (1974). Його перу належать і праці навчально-методичного характеру, серед яких «Про деякі методичні проблеми у класі хорового диригування».
…..У 1972 році доктор мистецтвознавства, професор Гліб Павлович Таранов у своїй рекомендації кандидатури М. А. Берденникова для присвоєння вченого звання професора зазначає (мовою оригіналу): «Знаю Михаила Андреевича Берденникова как высоко одаренного, эрудированного, талантливого музыканта и опытного педагога, преподающего в Киевской консерватории на протяжении более двадцати лет такие ответственные предметы, как хоровое дирижирование и чтение партитур.
…..При этом следует отметить, что именно возможность проводить педагогическую работу и по дирижированию, и по чтению партитур придает занятиям Михаила Андреевича со студентами особенно большую глубину и многогранность.
…..Результаты плодотворной педагогической работы М. А. Берденникова уже сказались в том, что целый ряд его бывших учеников продуктивно работает на ответственных постах руководителей хоров Украины.
…..М. А. Берденникову свойственна пытливость, стремление расширить круг знаний путем исследования наиболее сложных произведений хоровой литературы. Его работа по составлению и редактированию сборников «Избранные произведения Палестрины» и «Мотеты Й. С. Баха» представляют бесспорный научный интерес. Указанные сборники приняты к изданию в 1972-73 гг. издательством «Музична Україна».
…..Считаю, что Михаил Андреевич Берденников, бесспорно, заслуживает присвоения ему ученого звания профессора» [10].
…..Гідна уваги і характеристика-рекомендація Елеонори Павлівни Скрипчинської від 12 червня 1972 року, щодо присвоєння М. А. Берденникову вченого звання професора (мовою оригіналу):
…..«Знаю Михаила Андреевича Берденникова с 1944 года. М. А. Берденников зарекомендовал себя незаурядным музыкантом еще в бытность студентом, а затем аспирантом Киевской государственной консерватории имены П. И. Чайковского.
…..Обращали на себя внимание большая самостоятельность мышления, огромная пытливость. Не признавая штампов и готовых формулировок, М. А. Берденников всегда проявлял свое собственное отношение, искал самостоятельные решения в вопросах педагогики и исполнительства. Эти качества блестяще проявлялись потом во всей дальнейшей педагогической работе М. А. Берденникова.
…..После окончания ВУЗ’а М. А. Берденников, как наиболее одаренный студент, был оставлен в консерватории в качестве преподавателя по классам чтения партитур и дирижирования. Необходимо отметить:
…..1/ высокую общую музыкальную культуру;
…..2/ разностороннюю музыкальную эрудицию, исключительное знание музыкальной литературы;
…..3/ постоянные творческие поиски в вопросах исполнительства и педагогики;
…..4/ врожденный и усовершенствованный педагогический дар и высокое мастерство преподавателя дирижирования и чтения партитур».
…..М. А. Берденников создал свою очень интересную и оправданную систему методики обучения дирижированию.
…..Для занятий Михаила Андреевича со студентами характерны большая систематическая работа над техникой вместе с глубоким проникновением в сущность музыкального произведения; принципиальность, твердое следование своим убеждениям, высокая требовательность, прежде всего к самому себе; расширение общего кругозора студентов, развитие у них умения самостоятельно и глубоко мыслить, охватывать всесторонне музыкальное произведение.
…..Паралельно с педагогической деятельностью, Михаил Андреевич проводил очень большую исполнительскую работу и показал прекрасную работу в Киевской консерватории как дирижер оперного класса и в Киевском государственном ордена Ленина и Трудового Красного Знамени академическом театре оперы и балета им. Т. Г. Шевченко в качестве главного хормейстера [8]. В настоящее время в Киевском оперном театре и в оперной студии при Консерватории работают в качестве хормейстеров его ученики, подготовленные М. А. Берденниковым: В. А. Тищенко, Т. Н. Копылова».
…..Доречно буде зазначити, що Елеонора Павлівна з великою увагою і шанобливо ставилася до творчо-виконавської, педагогічної та наукової роботи Михайла Андрійовича, цінувала його талант і тільки йому впродовж багатьох років сумісної праці на кафедрі довіряла своїх студентів на заміну під час власних гастролей з Державним українським народним хором.
…..Упродовж 80-х і 90-х років М. А. Берденников публікує цілу низку нотних збірок та наукових праць, серед яких: «Палестріна. Мадригали» (1978); «Мадригали Палестрини. Виконавські нотатки» (1984); «Мотети Й. С. Баха // Бах и современность» (1985); «Італійський мадригал ХУІ століття» (1986).
…..У 1985 році здійснена та опублікована редакція опери «Алкід» Д. Бортнянського (симфонічна партитура і клавір). У 2003 році видано працю, написану ще у 80-ті роки, «Заметки по хоровому интонированию. К вопросу об основах методики репетиционной работы».
…..Упродовж багатьох років М. А. Берденников ретельно досліджує композиторську спадщину Орландо Лассо. Професор ґрунтовно опрацьовує і редагує 51 мотет, відібраний із 516-ти. І тільки у 2009 році безцінний фоліант у редакції М. А. Берденникова «Орландо Лассо. Magnum opus musicum. Великое творение музыкальное (избранные мотеты)» вийшов друком. У передмові даного видання професор Л. М. Венедиктов окреслює: «Цілеспрямовано до «Magnum opus musicum» досі ніхто не звертався. Це видання мотетів відкриває можливість ліквідувати прогалину в нашому пізнанні. Мотети вкрай бажані і необхідні як для педагогічної, так і для виконавської практики. Між іншим, неможливо не помітити факту повного зникнення творів прекрасної хорової поліфонії ХУІ століття з репертуару провідних хорових колективів України (і не тільки України!), що відчутно збіднює його, а також загрожує втратою виконавських традицій цього стилю. Твори Орландо Лассо зможуть прекрасно допомогти у навчальному процесі кафедр теорії і композиції музичних ВНЗ».
…..У 1977 році, враховуючи вагомі результати багатолітньої накової, творчо-педагогічної та виконавської діяльності, на підставі рішення Вченої ради Київської державної консерваторії ВАК затверджує Михайла Андрійовича Берденникова у вченому званні професора.
…..Пізніше, на вечорі пам’яті Михайла Андрійовича Берденникова, приуроченому 90-річчю від дня його народження заслужений діяч мистецтв України, доктор мистецтвознавства, академік, професор Н. О. Герасимова-Персидська слушно зазначить, що професійну діяльність такого Великого Майстра важко переоцінити. Щоб її належним чином зрозуміти, варто розглядати комплексно-виконавську, науково-дослідну і його новаторську творчо-педагогічну.
…..Талант педагога-новатора М. А. Берденникова повністю розкрився в стінах Київської державної консерваторії, хоча він викладав у різних мистецьких вишах, у тому числі за сумісництвом на кафедрі хорового диригування Київського інституту культури (80-ті роки). А розпочав він свою педагогічну діяльність ще у далекому 1942 році у Свердловській консерваторії ще як студент 2 курсу. Через відсутність викладачів, котрі пішли на фронт, М. А. Берденникову довелося читати теоретичні дисципліни на молодших курсах виконавських кафедр і в той же час виступати в якості концертмейстера.
…..З 1946 року Михайло Андрійович Берденников як викладач кафедри хорового диригування Київської консерваторії імені П. І. Чайковського веде читання хорових партитур і асистує у диригуванні.
…..Після завершення аспірантури (1950), з жовтня місяця, головний хормейстер Київської опери Михайло Берденников знову у штаті кафедри хорового диригування як сумісник.
…..У 1951 році, заслужений артист України М. А. Берденников переходить до Київської онсерваторії на постійну викладацьку роботу, а роком пізніше поєднує її з посадою головного хормейстера Оперної студії, до того ж, як досвідчений оперно-симфонічний диригент веде оперні вистави.…..

            Читання хорових партитур у класі                                       М. Берденникова

…..У той самий час, поряд з читанням хорових партитур, диригуванням, читає інструментування у студентів-симфоністів. Пізніше, професор Л. М. Венедиктов, згадуючи про свого колегу, розповість, як Михайло Андрійович, перш ніж проводити заняття з інструментування, сам опановував гру на тих чи інших інструментах симфонічного оркестру, зокрема мідних духових. Наполегливий у самовдосконаленні, він заражав своєю енергією студентів. У канікулярний період він системно працював над добором репетуару, складанням індивідуальних планів студентів, укладанням робочих програм з окремих дисциплін, написанням методичних рекомендацій. Значна робота велася з редагування партитур. Наслідуючи диригентську школу Г. І. Компанійця, Михайло Андрійович впроваджував і свої власні творчо-педагогічні методи, постійно вдосконалював їх, засереджуючись на формуванні професійних якостей кожного окремо взятого студента. Як досвідчений педагог, М. А. Берденников вміло розкривав перед нами інструментарій процесів креативного мислення. Він наполегливо рекомендував відвідувати концерти, оперні вистави, вивчати музику різних епох і стилів, багато читати фахової літератури, і не тільки читати, а й думати, аналізувати. Упродовж останніх десяти років він як авторитетний музикант, згідно наказу Міністерства культури України, входив до складу Художньої ради Будинку органної та камерної музики, де прослуховував, аналізував і рецензував концертні програми та рівень професійної майстерності виконавців.
…..Клас професора М. А. Берденникова вважався своєрідною творчою лабораторією, в якій здійснювалася комплексна робота над:

  • моделюванням виконавських творів як формою раціонального пізнання та осмислення авторських задумів;
  • художньо-творчим моделюванням уявних методів практичного втілення задуму;
  • читанням хорових та симфонічних партитур з обов’язковим аналізом;
  • оволодінням мануальною технікою та удосконаленням мистецтва диригування;
  • методикою роботи з живим інструментом (хоровим ансамблем, що складався із числа студентів його класу; бувало, що долучалися студенти інших класів, в тому числі інструменталісти) над творами різних стилів, композиторських шкіл різних епох;
  • підготовкою до виконавської роботи в дитячих, аматорських, професійних колективах та педагогічної практики в музичних навчальних закладах середньої ланки.

…..Михайло Андрійович велику увагу приділяв творчій дисципліні, зосереджував увагу на самопідготовці своїх студентів. Він не був байдужим до творчих потреб кожного із нас. Так, першокурсникам Вчитель приділяв значно більше уваги, адже їх необхідно було навчити вчитися. У процесі занять, спілкувань, виявляючи талант та креативні здібності студента, його навченість і працездатність, Михайло Андрійович вправно коригував свої наміри, вимоги. Пропонуючи студенту структуру-план аналізу виконавського твору, визначаючи термін, рекомендував власними силамиі якомога більше надати інформації спочатку по першому розділу – «Короткі відомості про авторів музики та поетичного тексту. Художньо-ціннісний критерій твору». У визначений час, як правило у вихідний день, професор запрошував до себе додому, де разом працювали над змістовною частиною. Жартуючи, Михайло Андрійович міг сказати: «Беремо сито і проціджуємо воду». Він демонстрував лаконічний спосіб викладу інформації, принаймні, з 20-30 сторінок залишалося дві-три. Так опрацьовувалися й наступні розділи. Починаючи з другого курсу, його студенти вже могли самостійно здійснювати розгорнутий музично-теоретичний, хорознавчий та виконавський аналіз, дотримуючись структури-плану, певних настанов професора. Саме таким чином формувався власний метод моделювання концепції виконання та інтерпретації музичного твору.
…..Ч и т а н н ю   х о р о в и х   п а р т и т у р  завжди передував ґрунтовний музично-теоретичний і хорознавчий аналіз, аналіз особливостей архітектоніки й мелосу як інтонуючого смислу та засобів і способів драматургічного розвитку. Неперевершено граючи на роялі, професор домагався виразної гри партитур і від своїх студентів. Його поради стосувалися не тільки технічної гри, а й тонкощів художньої виразності. При виконанні партитури на інструменті, він особливо наполягав на досягненні тембрового забарвлення звучання, максимально наближеного до хорового. Це досягалося за допомогою чутливої лівої руки, саме мізинця, яким виконувався основний звук вертикалі, що породжував у співзвуччі відповідний обертон акорду, правильно налаштованої аплікатури, вправного використання педалей інструмента і таке інше. Запам’яталися заняття з аналізу й озвучення поліфонічних творів. Ми набували цінний досвід з читання інструментальних квартетів, симфонічних та хорових партитур в ключах. Залюбки читали арії, дуети, речитативи й хорали кантат Й. С. Баха, використовуючи свій живий вокальний інструмент – співацький голос.
…..Вельми важливим у методиці професора було те, що читання і гра паритури продовжувалася і в класі д и р и г у в а н н я. М. А. Берденников у новаторський спосіб формував професіоналізм у своїх студентів. Водночас на заняття з диригування приходило по два студенти, котрі функціонально виконували ті чи інші завдання. Так, один студент – за диригентським пультом, а другий – за інструментом, граючи першому ту чи іншу партитуру, яка поперед­ньо опрацьовувалася в класі з читання хорових партитур. Коли спливає академічна година, вони міняються ролями. Така методика дозволяла вирішувати цілу низку навчально-творчих питань. Кожний студент, окрім своєї програми, вивчав програму свого напарника. І, що важливо, такий підхід психічно і творчо-психологічно налаштовував студента-концертмейстера на експресію виконавського процесу. Адже зрозуміло, що одна річ зіграти партитуру на самоті, та інша справа грати й інтерпретувати по руці диригента. Це було повчально, дуже і дуже захоплююче. Пригадується, як у суботу 31 грудня 1977 року пара студентів – Володи­мир Волонтир (3 курс) і Ваш покірний слуга (студент 1-го курсу) із занять з професором вийшли о 22 годині вечора. Це аж ніяк не через велику любов до музики з нашого боку. То був час (20.30-22.00), регламентований розкладом занять. Пройшовши темними коридорами і спустившись навпомацки сходами на перший поверх, вийшли з Консерваторії. На вулиці сніг. Майже безлюдно. Втома кудись відійшла. І тут Михайло Андрійович каже: «Ну, что… Осталось меньше двух часов. Пожалуйте к нам. Зоя Александровна с Катей испекли праздничный пирог». Ми з Володимиром подивилися один на одного і, ввічливо відмовившись, побігли до гуртожитка зустрічати Новий рік. А професор Хрещатиком рушив додому.
…..Пізніше ми зрозуміємо, що таке ставлення Вчителя до своїх обов’язків, прояв уваги до студентів і в той же час відповідальність перед ними було і залишалося властивим натурі Михайла Андрійовича.
…..На заняттях із диригування професор реалізовував власні «механізми» на основі комплексних методів формування диригента. Звісно, інструментом для реалізації творчих задумів диригента є його власне “інтонуюче тіло” – корпус, міміка, мова жестів, які еспресивно та сугестивно відображають емоційний стан, образно доповнюють його мову, надають їй експресивного характеру. Але він, як музикант, може користуватись усіма технічними ресурсами і виражально-інтонуючими рухами в залежності від розвитку його рухового відчуття. Звісно, пластичні, позбавлені затиску диригентські руки, повинні бути здатними виконувати певні координовані рухи, осмислені дії. Для цього Михайло Андрійович впроваджував у класі так звані колективні заняття з метою напрацювання невербальної мови, в якій увиразнювалася каліграфія жестів з подальшим додаванням різних експресивних виражальних засобів, складніших і багатших за змістом, до яких відносяться:

  • керування ритмо-звуковим боком виконання;
  • виявлення характеру інтонаційного мовлення;
  • відображення динаміки і логіки розвитку музичної думки;
  • образне вираження музичного руху;
  • вираження характеристики музичного образу та його емоційно-смислового змісту засобами драматургічного розвитку;
  • енергетичний та творчо-психологічний вплив на цілісну систему взаємодії з виконавцями. Рівень обізнаності в музично-хоровій літературі самого професора, його художньо-естечні смаки великою мірою впливали на добір репертуару в класі М. А. Берденникова.

…..Як і його наставник Г. І. Компанієць, Михайло Андрійович залучав матеріал високого художнього рівня, глибокого змісту.
…..Як хормейстер оперного театру, М. А. Берденников прекрасно знався на тому, що музичний театр розкриває глибокі почуття і полегшує сприйняття та засвоєння навіть складних ідей, що до певної міри формальні труднощі музичних структур в опері пробуджують енергію думки і активну моторику, що саме яскраві емоції стимулюють до знаходження засобів для самовираження. У цьому Михайло Андрійович сам був переконливим і переконував своїх учнів, включаючи до навчального репертуару оперно-хорові сцени М. Лисенка,
Г. Майбороди, К. Данькевича, Б. Лятошинського, М. Глінки, П. Чайковського, М. Мусоргського, М. Римського-Корсакова, О. Даргомижського, С. Рахманінова, Д. Шостаковича, С. Прокоф’єва, Дж. Верді, Р. Вагнера, Дж. Пуччіні, Дж. Бізе. Особлива увага приділялася опусам кантатно-ораторіального жанру Й. С. Баха, Г. Ф. Генделя, Й. Гайдна, Д. Шостаковича, Г. Свиридова. У класі вивчалися Пассіони X. Шютца, Й. С. Баха, меси Й. Гайдна, В. А. Моцарта, Л. ван Бетховена, Ф. Шуберта, реквієми Дж. Верді, В. А. Моцарта, Л. Керубіні, Й. Брамса, А. Дворжака, Б. Брітгена, І. Стравинського, Е. Л. Уеббера та інші шедеври світової музики.
…..Упродовж п’яти років навчання студенти Михайла Андрійовича опрацьовували знач­ну кількість мотетів і світських мадригалів Майстрів Високого Відродження, зокрема Дж. Палестрини, Орландо Лассо, Ж. Депре, значну кількість духовних кантат і всі мотети Й. С. Баха у редакції М. А. Берденникова. Професор добре знався на виконавських стилях різних епох, виявляв витонченість в інтерпретації музики. За це його високо цінували колеги, зокрема Л. М. Венедиктов, котрий у передмові до видання збірки мотетів Орландо Лассо зазначив: «Михайло Андрійович Берденников був найавторитетнішим професором кафедри хорового диригування, широко освіченою людиною і прекрасним музикантом <…> У заняттях зі студентами він надавав величезного значення вивченню старовинної музики. Усвідомлюючи перевагу виконання творів навчальної програми “живими голосами”, Михайло Андрійович зі студентів свого класу створив вокальний ансамбль. Репертуар охоплював широке коло творів авторів різних епох, але особлива увага надавалася творчості Й. С. Баха і композиторів Відродження <…> Одночасно з вивченням прекрасної музики студенти знайомилися зі стильовими особливостями хорової поліфонії старих майстрів і опановували прийоми її виконання» [3].
…..Як досвідчений оперно-симфонічний диригент М. А. Берденников, для більш підготовлених студентів-старшокурсників включав до репертуару і оркестрові твори, зокрема увертюри до опер «Весілля Фігаро» і «Дон Жуан» В.-А. Моцарта, «Оберон» К.-М. Вебера, «Коріолан» і «Егмонд» Л. ван Бетховена, окремі частини симфонічних партитур В.-А. Моцарта, Ф. Шуберта, зокрема й відомий фінал Дев’ятої симфонії Л. ван Бетховена «Ода радості».
…..Належним чином М. А. Берденников ставився і до творчості українських композиторів. У програмах студентів завжди були присутні багатоголосні партесні концерти, п’яти- і шестиголосні мотети за редакції Н. О. Герасимової-Персидської, хорові концерти Д. Бортнян­ського, А. Веделя, М. Березовського. Належне ставлення було і до творчості М. Лисенка, К. Стеценка, М. Леонтовича, С. Людкевича, П. Козицького, М. Вериківського, А. Коломійця, Б. Лятошинського. Цінував професор і творчі доробки М. Скорика, Є. Станковича, Л. Дичко. Включав до репертуару композиції молодих на той час авторів, зокрема, «Кантату на вірші бірманських поетів» В. Степурка, обробки волинських народних пісень В. Рунчака.
…..Слід сказати, що українські народні пісні привертали особливу увагу Михайла Андрійовича. Як науковець він звертався до першоджерел, аналізував регіональні особливості, композиторську техніку оранжування. Як правило, цей репертуар посідав чільне місце у репертуарі хорового ансамблю, до якого долучалися всі учні його класу, його ж концертмейстери, а також зацікавлені студенти кафедри. Ціла низка обробок народних пісень виконувалася у межах науково-практичних конференцій. Як організатор і очільник студентського науково-творчого то­вариства на кафедрі хорового диригування М. А. Берденников влаштовував дискурси на ту чи іншу тематику, організовував свого роду майстер-класи, де і сам успішно виступав. З інтересом студенти і викладачі слухали його наукові доповіді, тематика яких була пов’язана зі стильовими особливостями хорової поліфонії доби Відродження. Та особливу увагу привертала жива музика у виконанні хорового ансамблю класу М. А. Берденникова, де кожний з його студентів міг диригувати ту чи іншу програму, підготовлену під наглядом професора.
…..За межею уваги творчого наставника не залишалися способи і методи формування лідерських якостей майбутнього керівника в особі студента, удосконалення його організаторських здібностей. Адже, все що відбувається всередині колективу, розпочинається із взаємовідносин з людьми. Це свого роду етичний аспект очільника, до кола обов’язків якого входить і налагодження здорового творчого мікроклімату. Тому треба знати і пам’ятати, що – «Диригент – це високо освічена, творчо обдарована особистість музиканта, що володіє сукупністю суміжних професій, мистецтвом диригування з відповідним енергетичним та творчо-психологічним впливом на цілісну систему взаємодії з виконавським колективом, ознакою професійної діяльності якого є закономірності технічного й художнього втілення творчого задуму, високий рівень інтерпретації музичних образів» (Д. В. Радик) [7].
…..Михайло Андрійович наполегливо рекомендував своїм учням налагоджувати творчі зв’язки з дитячими, аматорськими хорами, по можливості працювати з ними, а ще краще створювати власні колективи. Він доброзичливо переконував: «Вам ніхто відразу ж не дасть в руки професійну капелу чи оперний хор. Ідіть до людей, виявляйте й удосконалюйте свою професійну майстерність, культуру, натхнення, толерантність і гнучкість, розвивайте педагогічний хист і ви назавжди залишитесь у професії».
…..Пізніше, згадуючи про Михайла Андрійовича Берденникова, проректор НМАУ іме­ні П. І. Чайковського, він же і завідувач кафедри хорового диригування професор Віктор Антонович Дженков зазначить, що із загального числа випускників М. А. Берденникова майже всі залишилися у професії, хто керівником дитячого хору, хто диригентом-хормейстером у професійному колективі, а хто викладачем фахових дисциплін у музичних навчальних закладах.
…..Поза всяким сумнівом заслуга у цьому перш за все нашого Вчителя, котрого ми дуже шанували, пиша­лися своєю причетністю до творчо-педагогічної діяльності такого Майстра. Михайло Андрійович залишається у нашій пам’яті дивовижною людиною, морально-етичною, толерант­ною, людиною високої культури і професійної гідності. Бувало, у стосунках користувався тонким гумором, що було йому властиво. Інколи бував іронічним, скептичним. Але ніякі слова не могли замінити його доброзичливість і батьківського ста­влення до нас. Попри всі вимоги, нікого і ніколи не принижував, завжди намагався бути справедливим. Таке його ставлення спостерігалося як до нас, студентів, так і до концертмейстерів, котрі працювали у нашому класі. Хоча в роботі бувало по-різному через неналежну підготовку до занять. Хочеться із вдячністю відзначити прекрасних музикантів різних поколінь: Н. Альперин, Є. Бронштейн, Т. Павловську, М. Ашпіс, Р. Штільман, заслуженого діяча мистецтв України, професора С. Литвинова та його дружину Світлану Литвинову, Наїду Парпачіївну Магомедбекову – у майбутньому заслужену артистку Дагестану, заслуженого діяча мистецтв України, професора, завідувача кафедри загального та спеціалізованого фортепіано; Сергія Кирилова – надалі органіста і регента кафедральних соборів Барнаула, Новосибірська, Ставрополя, художнього керівника Ставропольської міської капели «Кантабіле», заслуженого артиста РФ; прекрасних концертмейстерів Наталію Юрганову, Ігора Дробязко, Людмилу Гордієнко, Ольгу Касьян, Жанну Руцинську, Тараса Філенка – у майбутньому музикознавця, піаніста, доктора Піттсбурського університету (США) та інших.
…..«Тепло його душі зігрівало і його роди­ну. Ми відчували це, коли приходили на професорську квартиру працювати над ано­таціями, нотним матеріалом мотетів і мадригалів Палестріни. Усім класом ми збира­лись у родині Берденникових щороку 30 жовтня, у день народження Михайла Андрі­йовича. Зоя Олександрівна Томсон, дружина професора, зі своєю ще тоді маленькою донечкою Катею частували нас смачними пирогами і власноруч спеченими тортами. Ми відчували, який дух панує в сім’ї нашого Вчителя, – взаємоповага, ввічливість, сі­мейно-творча атмосфера. Саме сімейно-творча, бо всі були музикантами, включаючи скрипальку Катю. І про що б не йшлося тут, усе зводилося до музики. Зоя Олександрівна на той час поєднувала викладацьку роботу в музичному училищі імені Р. Глієра з хормейстерською діяльністю» [6]. Сьогодні заслужений діяч мистецтв України, Зоя Томсон – провідний викладач, незмінний художній керівник камерного хору студентів Київської муніципальної академії музики імені Р. Глієра. Зоя Олександрівна своє життя присвятила Михайлу Андрійовичу, якого обожнювала як творчого наставника, кохала, на радість йому народила донечку Катю. Саме ту, відому всім Катерину Михайлівну Берденникову, котра за своє коротке життя (1970-2006) проявила себе як глибокий науковець, неперевершена дослідниця творчості Й. С. Баха, уклала і опублікувала цілу низку наукових праць, виступила на багатьох Всеукраїнських і міжнародних наукових конференціях, удостоєна наукового ступеня кандидата мистецтвознавства.
…..За свою 44-річну педагогічну діяльність професор М. А. Берденников виховав цілу плеяду диригентів, хормейстерів, артистів-хоровиків, викладачів фахових дисциплін. Серед них фахівці з науковими ступенями, науковці, удостоєні вчених звань, диригенти-хормейстери, заслуги яких визнані державою:
…..В а с и л ь  Т и щ е н к о – заслужений артист України, професор, понад 30 років хормейстер Національної опери України;
…..Т е т я н а К о п и л о в а – заслужена артистка України, головний хормейстер Оперної студії Консерваторії, художній керівник та головний диригент Великого дитячого хору Національної радіокомпанії України;
…..Л ю д м и л а М а р т и н о в а – заслужений працівник культури України, викладач-методист (завідувач диригентсько-хоровим відділом) Вінницького училища культури і мистецтв імені М. Д. Леонтовича;
…..Л ю д м и л а Н о в е к-Х л є б н и к о в а – доктор філософії в галузі педагогіки, старший науковий співробітник Інституту проблем виховання АПН України;
…..З о я Т о м с о н – заслужений діяч мистецтв України, викладач, художній керівник камерного хору студентів Київської муніципальної академії музики імені Р. Глієра;
…..А н а т о л і й  Н а в р о ц ь к и й – заслужений артист України, хормейстер Національного драматичного театру України імені І. Франка;
…..В і т а л і й С к а к у н – народний артист України, художній керівник та головний диригент Полтавського академічного симфонічного оркестру;
…..М и к о л а А м о с о в – заслужений діяч мистецтв України, член Національної спілки журналістів України, керівник Художнього фонду Українського радіо;
…..І в а н  П а в л е н к о – заслужений працівник культури України, художній керівник та головний диригент хорової капели «Дніпро» Національного університету імені Тараса Шевченка, професор кафедри фольклористики Інституту філології Університету;
…..Н а т а л і я Г а з у л о в а – кандидат мистецтвознавства, доцент КНУКіМ;
…..Л ю д в і г П а л – заслужений працівник культури України, директор Пийтерфолівської музичної школи, артист-інструменталіст Угорського державного народного ансамблю;
…..Н а т а л і я Б о г а ч о в а – старший викладач Національної академії керівних кадрів культури і мистецтв України;
…..Й о с и п  В і н е р – диригент-хормейстер, керівник чоловічої хорової капели «Боян» Ужгородського національного університету;
…..О л е к с а н д р Д о л и н с ь к и й– заслужений діяч мистецтв України, головний диригент симфонічного оркестру Донецької та Кримської філармоній;
…..П а в л о Д у д а р – викладач дитячої школи мистецтв м. Вишневе, автор духовно-оздоровчої системи «Колограй», методичних праць і навчальних посібників;
…..С е р г і й  М а л ь о в а н и й – заслужений діяч мистецтв України, хормейстер заслуженого академічного ансамблю пісні і танцю Збройних сил України;
…..В о л о д и м и р В о л о н т и р – заслужений діяч мистецтв України, музичний директор та головний диригент Мукачівської хорової школи хлопчиків;
…..В а л е н т и н а   М е л ь н и к (Х і л я) – викладач-методист Луцького педагогічного коледжу;
…..Д м и т р о Р а д и к – заслужений діяч мистецтв України, професор кафедри хорового диригування НМАУ імені П. І. Чайковського, –секретар, голова Асоціації діячів музичної освіти і виховання Національної всеукраїнської музичної спілки;
…..Т е т я н а П о л я н с ь к а – диригент-хормейстер, викладач Київської дитячої школи мистецтв № 2 імені М. Вериківського;
…..В а с и л ь   М о й с і ю к  – заслужений діяч мистецтв України, завідувач предметно-циклової комісії з хорового диригування Волинського коледжу культури і мис­тецтв імені І. Ф. Стравінського, головний диригент камерного хору «Оранта»;
…..В о л о д и м и р  К у р а ч – заслужений діяч мистецтв України, головний диригент муніципальної академічної чоловічої хорової капели імені Л. Ревуцького, в. о. професора КНУКіМ;
…..В о л о д и м и р Є ф і м е н к о – заслужений працівник культури, хормейстер Волинського народного хору;
…..Л ю д м и л а Б а б а ч и к – викладач-методист Волинського коледжу культури і мистетв імені І. Ф. Стравінського;
…..І р и н а  Ж д а н о в а  (В о й т е н к о)– заслужений працівник культури України, відмінник народної освіти України, викладач, хормейстер;
…..Н а д і я  П е т р е н к о – солістка Празького оперного театру, диригент хорового колективу «Візантіон»;
…..С е р г і й  С о л о н ь к о – заслужений артист України, головний диригент сим­фонічного оркестру учнів Київської середньої спеціалізованої музичної школи імені М. В. Лисенка, диригент-постановник Оперної студії НМАУ імені П. І. Чайковського.…..…..Серед вихованців Михайла Андрійовича: І. І. Шмат, Р. М. Зимина, Л. П. Фазанова, Л. І. Грабко-Семенова, Г. В. Рубинський, Л. Д, Козленко, І. П. Ярая, Л. Гущина, Н. Г. Цивинська, Г. Д. Якобчук, І. Є. Смаглій, О. О. Філенко, О. Є. Захарова, В. В. Довгалевська, Р. Б. Волков (останній випускник – 1990 р.). Після сумнозвісного для всіх нас 14 жовтня 1990 року студентів професора М. А. Берденникова Володимира Коливая (5 курс), Олександра Крещука, Юлію Реву (4 курс), Катерину Конрад (3 курс), Марину Катречко (2 курс) переведено до інших класів. Та разом з тим вони залишилися вдячними і вірними представниками школи М. А. Берденникова. Уже з висоти прожитих років, набутого власного досвіду можемо оцінити безцінні зерна мудрого й вічного, які посіяв у наші душі Великий Майстер, дав можливість зрозуміти професію диригента, що стала способом нашого життя.
…..Сьогодні власний камертон кожного із вихованців Михайла Андрійовича Берденникова, камертон гармонії людяності та професійної досконалості, поєднує розум і почуття – почуття великої вдячності Мудрому Вчителеві.
…..У рамках всеукраїнської науково-практичної конференції, що відбулася в стінах Академії 11 листопада 2019 року, своїми спогадами поділилися викладачі старшого покоління, котрі працювали поруч з професором і випускники класу М. А. Берденникова – Тетяна Копилова, Іван Павленко, Володимир Волонтир та інші. Наприкінці всіх виступів, з теплими словами вдячності звернулася до присутніх Зоя Олександрівна Томсон. Впродовж конференції її учасники та гості мали змогу послухати хорові твори у виконанні творчих колективів під керуванням учнів М. А. Берденникова.
…..Враховуючи вагомі заслуги в галузі музичної педагогіки, творчі здобутки М. А. Берденникова, на знак щирої поваги до Великого Майстра та увіковічнення його світлої пам’яті, за ініціативи професора Д. В. Радика за підтримки кафедри хорового диригування та ректора Академії професора М. О. Тимошенка була встановлена меморіальна дошка на честь оперно-симфонічного та хорового диригента, заслуженого артиста України, професора кафедри хорового диригування Михайла Андрійовича Берденникова.

СПИСОК ИСПОЛЬЗОВАННЫХ ИСТОЧНИКОВ

  1. Берденников М. А. Автобиография: рукопис. 1951. – 2 листа // Из архива семьи Берденниковых.
  2. Берденников М. А. Памяти учителя Г. И . Компанейца: рукопис. 1989. – 2 листа // Из архива семьи Берденниковых.
  3. Венедиктов Л. Н. Предисловие // Орландо Лассо. Magnum opus musicum. Великое творение музыкальное (избранные мотеты) / Редактор-составитель М. А. Берденников. – К. : Муз. Україна, 2009. – 416 с.
  4. Горбатюк В.В. / Верьовка-Скрипчинська. Музикант. Педагог. Людина. Спогади /
  5. В. В. Горбатюк. – К. : Видавець Карпенко В. М., 2004. – 110 с.
  6. Купер М. А. Характеристика Михаила Берденникова – хормейстера Киевского оперного театра: рукопис. 1947. – 2 листа // Из архива семьи Берденниковых.
  7. Радик Д. В. Диригентська школа професора М. А. Берденникова // Часопис Національної музичної академії України імені П. І. Чайковського. – Вип. 4 ( 5 ) : Науковий журнал. –
    К., 2009.
  8. Радик Д. В. Творчо-психологічні контури диригентської професії // Хорознавство та методика роботи з хором : Конспект-лекції / Упорядник Д. В. Радик. – К. , 2015. – 10 с.
  9. Скрипчинская Э. П. Отзыв на творческую и педагогическую деятельность М. А. Берденникова: рукопись. 1972. – 2 листа. // Из архива семьи Берденниковых
  10. Столерман С. А. Характеристика Михаила Андреевича Берденникова: рукопись. 1949. – 1 лист. // Из архива семьи Берденниковых.
  11. Таранов Г. П. Характеристика-рекомендация М. А. Берденникова на соискание ученого звания професора: рукопись. 1972. – 3 листа //
  12. Тольба В. С. Рекомендательное письмо Ученому совету Киевской государственной ордена Ленина консерватории имени П. И Чайковского: рукопись. 1952. – 1 лист. // Из архива семьи Берденниковых.