Олександр Кабанов Тоскно мені в раю

* * *
Юрію Володарському

Тисне на мене tesla, тоскно мені в раю,
крісло моє воскресло, я перед ним стою.
слухаю та не бачу, вірую знов і знов –
в мову свою собачу, серед телячих мов.

Рис полюбляє риску, наголос – локшину,
гойдає, як колиску – вітер мою труну,
мusk відкидає маску, і затікає кров
в мову мою, як в пастку, серед телячих мов.

Рима – коханка Рима, там, де горить Дніпро,
радісний присмак диму, не переймайся, бро:
плине по хвилях кача, воля – понад усе.
мова моя собача вас від вовків спасе.

30.06.2017

* * *

Не відпускає, оточує, відволікає, спливає –
наче отруєний час, відзеркалля криве,
наче кілки у смарагдове небо вбиває,
коли вбиває – живе.

В пазурах травня черешня, як м’ясо – розквітла,
червень червивий назустріч не поспіша,
птахонько-рибонько, де твої крила та ікла,
пахне лускою душа.

Сонце зі хмарою, наче барига з барсєткою,
ходить по колу і п’є кока-колу бузка,
потім сидить за обідом з ножем та абеткою,
бавиться, не відпуска.

Знову оточує, пестує, вабить, а після –
мовчки зриває побачення, як відкриття,
не відпускає, отак, перед стратою – пісня
не відпускає життя.

30.06.2017
* * *

Степ вистукує step by step:
крок до зради та крок до змови,
як шахід – підриває опору ЛЕП,
та зриває зі хмар підкови.

То – на щастя, то хвиля твоїх хвилин,
то не серце, а сірий шматок тротилу,
step by step бере у полон полин,
ковилу, нагадуючи Аттілу.

Буде вечір з тишею на бобах,
де зірки, як чумацькі суші,
хто врятує нас, ветеран-бабак,
чи щокастий актор Бєлуши?

01.07.2017

* * *

Сер Ветка, де твої гілки, де твоє коріння,
паперове тіло, одноразові слова,
ти відчуваєш жіночих колін горіння,
плутаєш лихо і келих, не розбива.

У випадкових краплях кетчупу або супу –
ти дуже схожий на герб, родовий реглан,
добре, хоча б тобою – не підтирають дупу,
що на тобі не креслять підступний план.

Сер Ветка, шолом тобі, любий арій,
осінь іде вечеряти, пекельна її хода:
всіх нас збере до купи безжалісний гер Гербарій,
і до кісток зігріє товариш Сковорода.

02.07.2017

* * *

Ще молоко по вусах ледве встигає збігти
в джезву порозуміння, де википає суть:
що у кохання довгі, білі та чорні нігті,
злива – пішла наліво, сніг – у труні несуть.

Правда живе у схроні, куля живе у скроні,
кров, обминає вуса, скручується в слова:
що у кохання зябра – від самоти – червоні,
кожен своє повітря – хрестиком вишива.

А під плащем у бога – вітер і площа Ринок,
ти збережи на щастя, наче бракує зла –
тільки один жіночий, не родовий – відмінок,
щоб чоловіча рима поруч із ним лягла.

02.07.2017

* * *

Друга – це мова друга, а перша – це мова бога,
третя – відлуння тиші, четвертої мо – нажаль –
виключно не існує, зникла, як римська тога,
стерлася, наче пам’ять чи на зубах емаль.

Травень – твоє майбутнє, те, що бере за комір:
бачиш, Дніпро впадає в Стікс, оминає Тібр,
навіть смішний колібрі має гібридний колір,
навіть поет Гарматкін має страшний калібр.

Світло – частина світу, буде вона – військовою,:
спробуй у самоволку чи назавжди залиш,
вибач, мені – однаково: де і якою мовою
ти про війну не чуєш, ти про війну мовчиш.

03.07.2017

* * *

Пошук вай-фаю – це пошук китайського мудреця:
там, де лі бо, конфуцій, як на закланні вівця,
роумінг дуже слабкий, початок тунелю – в кінці,
там, де із буддою відпочивають мерці.

Роумінг дуже слабкий, та у чорній печері чернець,
чорного-чорного півня веде під вінець,
там, у слизькому, як вкрадена нафта, човні –
вічність плисти доведеться тобі і мені.

Що це, про що це, – питає сльоза на щоці ,
падає гривня, коли гомонять гаманці,
порох і цукор завжди довіряють піску,
тільки між нами ніколи не буде зв’язку.

03.07.2017

* * *

Я – остання надія сучукрліту,
все так складно, наче любов – нудьга,
йде війна у В’єтнамі, Набоков пише «Лоліту»
мовою ворога, перепрошую, ворога.

Я остання надія для Хо Ши Міна,
все так складно: Забужко живе в Твєрі,
десь, у хмарах, блукає піхотна міна,
міна при поганій грі.

А так – все тіп-топ, нічого серйозного,
волохаті хати, вишні та куркулі,
…Полозкова Вєра – вбивця Івана Грозного,
ще Сергій Жадан – новий президент Балі.

О, моя львівщина, мій франківськ, моя коломия,
дія перша: Тарас Кабанов та ходоки,
сучукрліт, я – остання твоя надія,
як Надія Савченко, але навпаки.

04.07.2017

* * *

На небі – розпродаж, знижка,
повітря в комах комах,
а серце, як чорна кішка,
по сходинках, по складах.

Мій янголе, твої крильця –
підсмажило барбекю,
а серце – стукач і вбивця,
в якого низький айк’ю.

Склотара пляшки приймає,
та кращий портвейн – пітьма,
а серце – його немає,
бо пам’ять твоя – німа.

09.07.2017

* * *

Говорив мені синуля: знають всі ссавці,
що у мами в грудях – куля, куля в молоці,
проковтнувши цей смаколик з келихом вина,
смерть твоя бронює столик, бо іде війна.

За картоплею в мундирах, в шкірці маячні,
смерть живе, як той кадиров, президент чечні,
в судний день пливе судома по її вустах,
запах диму, присмак брому, буде саме так:

зрада та погром в китаї чи байкал в біде,
все стоїть, повзе, літає, а війна – іде,
в камуфляжі, з бородою, половина, чверть…,
наче хресною ходою – подолаєш смерть.

09.07.2017

2018-09-21T11:04:28+00:00