ІСАЄВА О.О. І ЗНОВУ ПРО ТЕ, ЧОМУ МИ ВИВЧАЄМО ЛІТЕРАТУРУ У ШКОЛІ…

…люди ніколи не перестануть читати літературні твори,

оскільки саме в них ми шукаємо формулу, здатну

надати сенс нашому існуванню.

Умберто Еко

Яка мета вивчення літератури в школі, як залучити до читання сучасних школярів і взагалі, чи залишається читання художніх творів таким вже важливим і необхідним у часи «суцільного інтернету», яку особистість формує школа… – ці та інші питання хвилюють сьогодні не тільки чиновників від освіти, загальну педагогічну спільноту, а, мабуть, й усіх небайдужих українців.

Спробуємо проаналізувати реальний стан викладання шкільних літературних дисциплін і наблизити відповіді на ці запитання…

Вивчення літератури в школах України сьогодні відбувається в особливих умовах… Якщо говорити про глобальні світові процеси, то це: війни, що розгортаються у різних куточках нашої планети, і світова економічна криза; інформаційна (технологічна) революція і зміна культурних канонів суспільства; тенденція до глобалізації у сучасному світі на тлі боротьби за збереження самоідентифікації окремих народів і етносів; загроза повернення тоталітарних режимів та відстоювання демократичних цінностей людства. Якщо ж говорити про окремі небезпеки, що відбуваються у культурній і освітянській сфері, то однієї із найбільших з них є загальна криза читання у світі.

На фоні цих викликів сучасного світу у школах України, яка продовжує боротьбу за свою НЕЗАЛЕЖНІСТЬ в умовах гібридної війни, паралельно викладаються курси української і зарубіжної літератури, що покликані відкрити учню шлях до ПРЕКРАСНОГО, через твори мистецтва наповнити його ДУХОМ СВОБОДИ та СИЛОЮ ЛЮБОВІ, переконати, що справжні ДОБРО та СВІТЛО завжди перемагають, навіть в найтяжчі часи, в період найважчих випробувань. І завданням учителя-словесника стає просвітити та збагатити культурою своїх учнів. А культура, згадаймо слова всесвітньо відомого Миколи Реріха, «є зброєю Світла. Культура є спасінням. (…) Тому і радісна нива культури. Радісна навіть в найважчих справах. Радісна навіть у напружених битвах з самим темним невіглаством».

Отже, сьогодні важливо визначити основну парадигму шкільного курсу літератури, відповідно, ЩО і з ЯКОЮ МЕТОЮ треба вивчати на уроках літератури.

«Українська література» і «зарубіжна література» як націєтворчі шкільні дисципліни

Зважаючи на процеси глобалізації, що відбуваються у сучасному світі, слід звернути увагу на необхідність збереження ідентичності кожної національної культури. Звернімо увагу на слова нашого співвітчизника Миколи Бердяєва про те, що «культура ніколи не була і не буде абстрактно-людською, вона завжди конкретно-людська, тобто національна, індивідуально-народна і лише у такій своїй якості йде до загальнолюдської… Національне і загальнолюдське у культурі не може бути протиставлене. Загальнолюдське значення мають саме вершини національної творчості».

Мультикультурний світ, розмитість культурних кордонів, самопроникнення різних культур – все це сприяє тому, що ваги набуває проблема збереження культурного коду нації, формування самоідентифікації особистості. Сьогодні, можливо, як ніколи важливо розібратися у тому, «Хто я є? Де мій дім? Кого я люблю?».

Виходячи із умов, у яких сьогодні знаходиться Україна, виховання молодого громадянина-патріота своєї держави стає одним із найголовніших завдань. І значення літературних курсів тут важко переоцінити, адже, як відомо, патріотизм не з’являється просто ні з чого, він зростає, насамперед, на рідному ґрунті.

Шкільні курси української (оригінальна) і зарубіжної (перекладна) літератури – це явища рідної культури. Обидві ці дисципліни вивчаються рідною українською мовою. Через художні твори, які читають учні за шкільною програмою, розширюються їхні обрії володіння рідною мовою. І якщо у курсі української літератури вони дізнаються про долі українських майстрів художнього слова і читають їх вершинні твори, то під час вивчення зарубіжної літератури завдяки чудовим україномовним художнім перекладам творів світового красного письменства у них є можливість через «інше» («чужу культуру») краще пізнати «своє» («рідну культуру»), побачити її світовий контекст, відчути зв’язки з усім цивілізованим світом, усвідомити власний внесок в його розбудову. Крім того, у такий спосіб створюються умови для усвідомлення ролі художнього перекладу для розвитку культури нації, унаочнення твердження М. Рильського про те, що «переклад … є фактом рідної культури».

А ще, читаючи твори зарубіжної літератури, школярі дізнаються про долі перекладачів, які за тоталітарних режимів почасти ціною власного спокою, добробуту, а подекуди і життя, відкривали українському читачеві справжнє «вікно у інший світ». Наведу лише два, як на мене, яскравих приклади. Так, читаючи твори Ф. Шиллера чи роман «Дон Кіхот» Мігеля де Сервантеса школярі дізнаються про «скромного генія» українського перекладу, як називали Миколу Олексійовича Лукаша (1919-1988), якому довелося пережити вимушений «позадрукований період», після того, як він 1973 року заступився за літературознавця Івана Дзюбу, засудженого за «антирадянську» працю «Інтернаціоналізм чи русифікація?». Справжній майстер українського перекладу Григорій Кочур наголошував: «Перекладацька діяльність Миколи Лукаша – це вершина української літератури. Одна з вершин, яку можемо представити цілому світові». І саме на уроках зарубіжної літератури учні дізнаються про цю «вершину».

Під час вивчення літератури епохи Античності або поезії О. Пушкіна учні відкривають для себе долю Миколи Костянтиновича Зерова (1890-1837), який 1935 року був засуджений за «антирадянську діяльність» до 10 років позбавлення волі, відбував незаслужене покарання на Соловках, а 1937 року розстріляний. М. Зеров, стверджуючи, що «ми повинні широко і ґрунтовно зазнайомитися з культурним набутком інших народів, з усім, що може поширити і запліднити наш власний досвід», по суті, сформулював одне із головних завдань вивчення зарубіжної літератури в школі, оскільки цей шкільний курс, поява якого стала можливою лише з набуттям Незалежності в Україні, сприяє формуванню полікультурної особистості, яка живе в цьому мультикультурному світі і має бути не просто толерантною до чужої культури, а і навчитися її поважати.

Тому сьогодні принцип діалогу культур має стати пріоритетним у процесі вивчення української і зарубіжної літератури в школі. Реалізація цього принципу, що передбачає взаємодію культур на основі визнання обопільної самоцінності, сприятиме вихованню полікультурної особистості, справжнього громадянина своєї держави і світу в цілому. Одним із головних завдань вивчення літератури в школах України має стати організація діалогу з представниками різних національних традицій, підкреслюючи світовий контекст певної національної літератури, твори якої вивчаються.

Оскільки однією із головних проблем будь-якого діалогу є проблема розуміння, звернімо увагу на фактори, які блокують успішний діалог культур:

наявність певних негативних стереотипів, упереджень етнічного характеру;

сприйняття чужої (іншої) культури з позицій її меншовартості;

наявність лакун під час сприйняття іншої культури (лакуни – елементи національної специфіки художнього твору, що ускладнюють розуміння деяких фрагментів твору інокультурним реціпієнтом);

розмитість кордонів близьких культур;

відсутність необхідних психолого-педагогічних умов створення діалогу (важливо наголосити, що діалог протистоїть авторитарності, одноманітності, будь-яким догматичним висловлюванням, заперечує авторитаризм, увиразнює необхідність чисельності особистісних позицій).

Сьогодні доцільно у доступній для учнів формі розкривати контактні, типологічні та генетичні міжлітературні зв’язки, виявляти роль українських письменників і перекладачів у творчості майстрів інших народів. Це буде сприяти, з одного боку, виявленню самоідентичності українського учня-читача, а, з іншого боку, формуванню відчуття полікультурності юної особистості.

Отже, і українська література, і зарубіжна несуть на собі націєтворчу функцію. Ці україноцентричні предмети безпосередньо формують світогляд людини, прищеплюють їй патріотичні почуття.

Про загрозу повернення тоталітарних режимів і роль шкільних курсів літератури

Замислимося, чому сучасна людина, що є представником так званої «цифрової епохи», все ж таки не відмовляється від читання, чому ми продовжуємо сприймати читання як вагомий аспект розвитку особистості?

Вочевидь, читання не зникає з кола наших інтересів тому, що воно формує читача-інтерпретатора, людину з розвинутим критичним мисленням. У цьому і полягає стратегічно важливе завдання вивчення літератури у школі.

Якщо ми дамо приблизну характеристику такому учню-інтерпретатору, то зазначимо, що він, зазвичай:

 – нічого не приймає на віру, все піддає сумнівам і аналізує;

 – вміє не погоджуватися і відстоювати свою позицію;

 – зіставляє різні факти і явища;

 – у нього розвинуто критичне мислення і уява.

Сьогодні, як ніколи, актуальними є слова про те, що люди, які читають, завжди будуть керувати тими, хто дивиться телебачення. На жаль, у сучасному світі ми стаємо свідками, як медіа можуть відігравати не тільки конструктивну, але й деструктивну роль, використовуючи засоби чорної риторики, тотальної маніпуляції свідомості. Тому роль вдумливого критичного читання важко переоцінити. І сучасне суспільство надає школі замовлення на формування вільної особистості з розвинутим критичним мисленням, здатної протидіяти масовій маніпуляції і психозу.

 Функції розвитку критичності мислення під час читання засвідчують і аналітики, і вчені, і письменники.

Так, англійський письменник Ніл Гейман в лекції «Чому наше майбутнє залежить від читання» наголошує: «Коли ви дивитеся телепередачу або фільм, ви бачите речі, які відбуваються з іншими людьми. Художня проза – це щось, що ви створюєте самі з 33 літер і кількох знаків пунктуації. І тільки ви, використовуючи свою уяву, створюєте світ, заселяєте його і дивитесь навколо чужими очима. Ви починаєте відчувати речі, відвідувати місця і світи, про які б і не дізналися. Ви усвідомлюєте, що зовнішній світ – це теж ви. Ви стаєте кимось іншим, і коли настає час повернутись у свою реальність, щось всередині у вас змінюється назавжди.

Література може показати вам інший світ. Вона може відвести вас туди, де ви ніколи не були. Один раз відвідавши ці дивовижні світи, ви ніколи не зможете бути повністю задоволені оточенням, в якому виросли. Невдоволення – це хороша річ. Невдоволені люди можуть змінювати і покращувати все навколо, робити світ кращим, робити його іншим» [2].

Перуанський письменник, лауреат Нобелівської премії Маріо Варгас Льоса під час зустрічі зі студентами у Київскому національному університеті імені Т. Шевченка підкреслив: «Література відкриває нам очі, показує, який складний цей світ. Дає інше життя. Тому вона є вічною. Хороші книжки породжують критичне ставлення до світу. Література також завжди була інструментом у боротьбі з диктатурою».

Сьогодні вивчення літератури покликане залучити школяра до процесу суб’єктивізації знань, пізнання оточуючого світу і самого себе у процесі навчання. Тому рівноправний діалог, плюралізм поглядів усіх учасників навчального процесу мають стати пріоритетними у школі. Це врешті решт має сприяти народженню у свідомості учнів «власного тексту», збагаченого особистісним «Я». Отже, мова йде про читання, яке формує самостійність думки, уміння інтерпретувати (перекладати на мову власних понять і вражень).

Тому під час вивчення літературних курсів важливо створити умови, коли школярі вчаться накопичувати свої спостереження над текстом, робити узагальнення, коли початкове сприйняття читачем художнього твору корегується та поглиблюється під час обговорення, пріоритетним стає обмін думок між усіма учасниками навчального процесу. Це буде спрямовувати учнів на корегування власної оцінки твору, вміння вести дискусію, робити аргументовані висновки, тобто розвивати ті навички, які незалежно від розвитку сучасних технологій, потрібні сучасній людині.

Отже, не історія літератури певного періоду, а художній світ цієї літератури, що сприймається і декодується учнем-читачем ХХI століття, має бути покладений в основу сучасного вивчення літератури в школі. Формування особитісного ціннісного ставлення до людини та оточуючого світу на основі прочитаних художніх творів – це одна із основних цілей вивчення літератури в школі.

Слід наголосити, що такий аспект читання зовсім не протирічить його природі, яка є поліфонічною, багатозначною, і школярам доцільно показати художній твір як «незавершену завершеність», яку наповнює смислом, а значить інтерпретує, сам читач.

Як наголошує сучасна російська письменниця і педагог, автор популярної сьогодні повісті «Коли відпочивають янголи», Марина Аромштам, «метою читання має бути особистісне сприйняття літературного тексту, що виявляється в здатності висловитися про прочитане, «… але не в форматі «письменник – геній/ворог народу/ наше все – відобразив прагнення народу/вузько-суб’єктивний погляд», а в стилістиці «мені це підходить/не підходить», «мене це хвилює/не хвилює», «мені від цього боляче/мені байдуже». Здається спрощення. Але воно потребує чесності і навіть самовідданості.

А наступний крок – уміння пояснити, чому тобі від цього боляче чи цьому тебе це так сильно хвилює. Не те, що хотів сказати письменник (письменник не завжди сам це розуміє, а іноді його бажання сказати щось протирічить тому, що він дійсно сказав), а що я, конкретний читач, зумів винести із висловленого» [1].

Отже, мова йде про читання, яке формує самостійність думки, уміння інтерпретувати (перекладати на мову власних понять і вражень).

І саме на уроках української і зарубіжної літератури учні вчаться виокремлювати смисли із прочитаного, формувати власні судження, давати аргументовану оцінку не тільки художньому твору, але й усьому, що його оточує.

Американський журналіст і письменник Джеймс Глік, автор бестселеру «Інформація. Історія. Теорія. Потік» наголошує: «Ми маємо усвідомлювати, що інформація і знання – різні речі. Уся інформація світу може бути у смартфоні у вашій кишені, але це не робить вас розумнішим. Ви маєте відкинути усе, що несуттєво, і виокремити те, що важливо, – це здатність, яку потрібну у собі розвивати. Перевтілення інформації у знання – робота, яку треба робити, знання не даються самі по собі. Велика спокуса задати запитання ГУГЛу і отримати на нього просту відповідь, але ніхто не дасть гарантії, що це правильна відповідь. Ми можемо віддати на аутсорсінг пам’ять, розрахунки, ще щось, але це не означає, що людське мислення стирається з інформаційної картини. Людині залишається найвідповідальніше завдання – виносити судження, вирішувати, у що можна вірити, а у що ні» (http://ru.krymr.com/content/article/27764125.html).

 Важко не погодитися з тим, що уміння виносити судження – це одна із головних вимог нашого інформаційно насиченого часу. Прослідкуємо, які уміння, що необхідні сучасній особистості, формуються під час вивчення літературних курсів у школі:

 – знайти потрібну інформацію;

 – виокремити смисли із прочитаного;

 – зіставити цю інформацію з вже отриманими знаннями;

 – порівняти прочитане з власними уявленнями про оточуючу дійсність;

 – зробити висновки щодо отриманих нових відомостей;

 – дати власну оцінку, вміти аргументувати свою позицію конкретними прикладами;

 – вести діалог і полілог про прочитане з різними його суб’єктами (автором, твором, перекладачем, літературним персонажем, іншими читачами);

 – вибудовувати власні судження.

Як бачимо, це уміння, які сьогодні потрібні сучасній людині у будь-якій діяльності (вони закладені і у завданнях ЗНО, і міжнародних екзаменах, наприклад, IELTS, TOEFL, міжнародних дослідженнях типу PISА та інших).

Тому сьогодні першочергове завдання вивчення літературних курсів полягає не в накопиченні певних літературних відомостей, а у пізнанні себе і світу через читання, отриманні естетичної насолоди від зустрічі з мистецтвом, вмінні самостійно інтерпретувати, а значить перекладати літературні явища, а згодом і все, що нас оточує, на мову власних вражень та понять.

І сьогодні в умовах гібридної війни, яка, на жаль, ще продовжується, коли йде битва, насамперед, за голови нації, дуже небезпечно інтегрувати (а значить, у будь-якому випадку, скорочувати, асимілювати) предмети, ті, які безпосередньо формують світогляд молодої особистості.

Яку особистість молодого українця ми хочемо сформувати?

Американський фізик японського походження Мітіо Каку, відомий як активний популяризатор науки, автор декількох бестселерів («Фізика майбутнього», «Фізика неможливого»), вважає, що у наближчому майбутньому навчання вже не буде базуватися на запам’ятовуванні. Викладач зі світовим ім’ям переконаний, що сьогодні потрібно розвивати ті здібності, які не доступні роботам: креативність, уява, ініціатива, лідерські якості [3].

Ми усвідомлюємо, що у нашу цифрову епоху у світі бракує таких особистостей, як Стів Джобс. Його гасло «Думай інакше!», а значить – не так, як усі, без догм і шаблонів, пропонуй різні варіанти рішення одного і того самого завдання, призвели до того, що С. Джобс був не тільки одним із найуспішніших особистостей ХХІ століття, а й зміг для багатьох сучасних молодих людей стати справжньою «іконою часу».

Таким чином, ми сьогодні має враховувати те, що головними завданнями освіти стають:

моделювання індивідуальної освітньої траєкторії учня, тобто мова йде про адаптивне навчання;

створення індивідуального бекграунду учня (тобто всього, що стосується його життя, інтелектуального рівня, культурної підготовки, ступеня освіченості, життєвого та професійного досвіду);

формування здатності learning to learn – навчання вчитися протягом усього життя;

розвиток дивергентного мислення, що означає можливість бачити велику кількість рішень одного і того самого завдання;

формування розвинутого критичного мислення, здатності створювати власні інтерпретації всьому, що його оточує.

Зважаючи на це, потрібно наголосити, що за останніми дослідженнями англійських неврологів і психологів, читання художніх творів діє на мозок, як ракетний прискорювач. Професор англійської літератури Філіпп Девіс зазначає: «Дослідження показують, що літературі під силу відкривати нові горизонти свідомості, формувати думки, їх грані і зв’язки як у молодих, так і у дорослих людей» [4]. Зокрема, невролог С’юзан Грінфілд доводить, що ніщо так не розвиває дитячий мозок, як художня книга, що є каталізатором розумових процесів (https://www.adme.ru/svoboda-psihologiya/chem-bolshe-chelovek-chitaet-v-detstve-tem-bolshe-zarabatyvaet-v-buduschem-1290715/) .

Тому, якщо ми не хочемо, щоб наші молоді українці ставали у майбутньому дешевою робочою силою на заході, якщо ми прагнемо того, щоб у нас зростали свої «джобси», то скорочувати або інтегрувати шкільні літературні курси не можна.

Отже, зважаючи на світоглядне, виховне, націєтворче значення шкільних літературних курсів, вважаю, що ці дисципліни в своїй державі, яка продовжує боротися за НЕЗАЛЕЖНІСТЬ, мають вивчатися повноцінно і автономно.

Що стосується освітніх реформ, то вони, безумовно, конче потрібні, але реформи справжні, виважені, сучасні, що будуть відбуватися у ході широкого професійного діалогу, без руйнації накопиченого роками позитивного досвіду шкільного вивчення літератури і руйнації власних національних інтересів.

ЛІТЕРАТУРА:

Аромштам М. Чтение как понимание [Электронный ресурс] – Режим доступа: http://www.papmambook.ru/articles/638/

Гейман Н. Чому наше майбутнє залежить від читання. – [Електронний ресурс] – Режим доступу: http://uainfo.org/blognews/420599-chomu-nashe-maybutnye-zalezhit-vd-chitannya.html

Каку М. Учеба уже не будет базироваться на запоминании – [Електронний ресурс] – Режим доступа: http://22century.ru/docs/michio-kaku

Павперов А. Как меняется чтение в цифровую эпоху – [Електронний ресурс] – Режим доступа: http://www.michelino.ru/2015/09/blog-post_26.html

2018-07-15T11:23:04+00:00