ХЕНРІК ХОФФМАН • КЛААС ЮКО БЛІКЕР У ДИСКУСІЇ ПРО ФЕНОМЕНОЛОГІЮ РЕЛІГІЇ

Голландський релігієзнавець Клаас Юко Блікер [Claas Jouco Bleeker] (1898-1983)1 був одним з найвизначніших дослідників релігії ХХ століття, які належать до напрямку феноменології релігії. Феноменологія є однією з найвпливовіших методологічних орієнтацій і, одночасно, дослідницьким методом філософії ХХ століття, засновниками і репрезентантами якого були Едмунд Гуссерль (1859–1938) і (частково незалежний від нього) Макс Шелер (1874–1928), які, разом з численними послідовниками, закладали в теорію пізнання (гносеологію) можливість осягнути сутність речей через аналіз явищ (феноменів). При цьому вони припускали «повернення до самих речей» при одночасному збереженні так званої феноменологічної редукції (epoché), яка призупиняє наше попереднє знання про світ навколо нас2.

_______

1 Поглядам К. Ю. Блікера на релігію я присвятив свого часу стислий реферат: H. Hoffmann, Феноменология религии в творчествe Клааса Юко Блеекера¸ „Вiсник СевНТУ. Фiлософiя” 2010, nr 103, s. 172-174.

2 S. Judycki, Co to jest fenomenologia? „Przegląd Filozoficzny – Nowa Seria” 1993, t. 1, s. 25-38.

Однак не варто (як це часто помилково робиться) ототожнювати філософську феноменологію з феноменологією релігії, або вважати, що остання є просто застосуванням у релігієзнавчих дослідженнях принципів першої. Перша є певним напрямком (і методом) у філософії1, в той час, коли термін «феноменологія релігії» виступає в сфері релігієзнавства і уживається в різних значеннях, які не слід плутати. Нині самі поняття «феноменологія», «феноменологічний» не однозначні3.

_______

3 Про те, що сьогодні самі поняття «феноменологія», «феноменологічний» не є однозначними див.: S. Judycki, dz. cyt., s. 25, przyp. 5.

Найчастіше під феноменологією релігії розуміють: 1) школу / напрямок / підхід в релігієзнавстві; 2) методи релігієзнавчих досліджень або їхні 3) зони впливу (субдисципліни). У всіх цих значеннях – що належить з усією силою підкреслити – вона не завжди зв’язана з філософською феноменологією (часом принципово ігноруючи її), але, як і та, нерідко має аісторичний і (принаймні у казусі філософської феноменології постулат феноменологічної редукції – epoché) антиредукціоністський характер. Часто також це свідчить про її ірраціональні (і часто безпосередньо богословські) корені4.

_______

4 Про те, наскільки різноманітним буває розуміння феноменології релігії, див.: Eva Hirschmann, Phänomenologie der Religion. Eine historisch-systematische Untersuchung von „Religionsphänomenologie” und „religionsphänomenologische Methode” in der Religionswissenschaft, Würzburg-Aumühle 1940; Å Hultkrantz,. The Phenomenology of Religion, Aims and Methods, „Temenos” 1970, t. 6, s. 68-88; J. Waardenburg, Classical Approaches to the Study of Religion: Aims, Methods, and Theories of Research, The Hague-Paris 1973, t. 1, s. 72-73 i 637-642; tegoż: W sprawie fenomenologii religii. Uwagi zasadnicze, „Euhemer. Przegląd Religioznawczy” 1974, nr 3, s. 73-87; E. J. Sharpe, Comparative Religion: A History, London 1975, s. 220-250; U. King, Historical and Phenomenological Approaches to the Study of Religion [w:] Contemporary Approaches to the Study of Religion, red. F. Whaling, t. 1-2, Berlin-New York, 1983-1984, t. 1. s. 29-164; D. Allen, Phenomenology of Religion [w:] Encyclopedia of Religion, second edition, ed. Lindsay Jones, New York…, 2005, t. 10, s. 7086-7101; O. Pettersson, H. Akerberg, Interpreting Religious Phenomena: Studies with Reference to the Phenomenology of Religion, New York 1981. Останнім часом феноменологія релігії стала предметом зацікавлення багатьох російських вчених; див.: М. М. Шaхнович, Феноменологическое религиоведение: история и метод [w:] Miscellanea humanitarian philosophiae. Очерки по философии и кулътурогии. Серия „Мыслителъ”, Санкт-Петербург 2001, s. 301-308; tejże, Сравнительный метод в феноменологическом религиоведении [w:] Компаративистика. Альманах сравнительных социогуманитарных исследований, Санкт-Петербург 2001, s. 92-103; tejże Фенoменологическое религиоведeние: между теологией и «наукой о религии», „Вестник C.-Петербургского уиверситета” 2001, Seria 6, nr 4 (30), s. 3-12; М. А. Пылаев, Запaдная феноменология религии, Moskwa 2006; i najpełniejsza z nich А. Н. Красников, Методологические проблемы религиоведения, Мoskwa 2007, (zwłaszcza Rozdział II, § 2: Методология классической феноменологии религии, s. 96-125 oraz Rozdział III, § 2: Кризис классической феноменологии религии. Неофеноменология религии, s. 165-179.

Першим термін «феноменологія релігії» (Phänomenologie der Religion) використав у 1887 році в своєму підручнику (Lehrbuch) з історії релігії професор історії релігії Амстердамського університету П’єр Даніель Шантепі де ла Сусі (1848–1920)5, чиї ідеї потім розвинули данець Едвард Леманн (1862-1930) і норвежець (працював у Лейдені в Нідерландах) Вільям Бреде Крістенсен (1867–1953)6. Видатний польський історик релігії Зигмунт Понятовський (1923–1994) цю фазу розвитку феноменології релігії пропонує назвати протофеноменологічною фазою7.

_______

5 У вже класичному сьогодні двохтомному підручнику з історії релігії Lehrbuch der Religions-geschichte, Freiburg (t. 1–2 1887-1889, скорочено вид. польськ. Historia religii, Warszawa [1918]), він ужив терміну „Phänomenologie der Religion” (t. 1, s. 48), a також розмістив за «загальною частиною» (Allgemeiner Theill) – в якості другої – „частину феноменологічну” (Phänomenologischer Theill – t. 1, s. 48-170), чим започаткував (то по суті є першим цілісним викладом у сфері феноменології релігії) нову галузь і метод релігієзнавчих досліджень, що її власне й називають «феноменологією релігії», і яку було по трактовано як додаток до історичних досліджень (який з останніх і виводився), спробу систематичного опису й класифікації «об’єктивних» релігійних фактів.

6  Про В. Б. Крістенсена див. : C. J. Bleeker, In memeoriam Professor Dr. W. Brede Kristensen, „Numen. International Review for the History of Religions” 1954, nr 3, s. 235-236.

7Z. Poniatowski, Gerardus van der Leeuw i fenomenologia religii [wstęp do:] G. van der Leeuw, Fenomenologia religii, Warszawa 1978, s. 30, przyp. 20.

К. Ю. Блікер8 – зрештою, як і трохи старший від нього провідний представник класичної феноменології релігії Герард ван дер Леу (1890-1950) – був, власне, студентом Крістенсена. Він народився в Бенеден Kніпе 1898 року. Після закінчення середньої школи в Леувардені навчався богословії у Лейденському Університеті, в той час, коли Крістенсен читав там лекції з історії релігії.

_______

8Біографічні дані, як частину матеріалів, що стосуються поглядів К. Ю. Блікера на релігію та релігієзнавство, запозичено з: M. Heerma van Voss, Bleeker, C. Jouko (1898-1983), Encyclopedia of Religion, second edition, ed. Lindsay Jones, Thomson Gale. Detroit, New York… 2005, t. 2, s. 978-979.

Так само, як ван дер Леу, К. Ю. Блікер, по отриманні богословської освіти в 1925 році, був висвячений на священика (пастора) Голландської Реформатської Церкви (кальвіністської) в Апелдорні, а далі <працював> у Кулемборгу та в Енсхеді. Обидва (в різний час) – вивчали історію релігії і (насамперед) релігії Стародавнього Єгипту в Крістенсена, тільки що Блікер, після додаткового навчання в Берліні, увінчав це захистом у Лейденському університеті в 1929 році докторської дисертації на основі роботи Van de betekeenis do godin Egyptische Ma-a-t, яка висвітлювала значення єгипетської богині Маат.

Поруч з душпастирською діяльністю Блікер продовжував також свої наукові дослідження. У 1946 році він був призначений професором історії та феноменології релігії в університеті Амстердама, де викладав до виходу на пенсію в 1969 році. У 1950-1955 рр. він був генеральним Секретарем Міжнародної Асоціації по вивченню історії релігій (International Association for the Study of the History of Religions – IASHR), а в 1955–1970 рр. (після з’їзду в Римі і зміни назви) виконував ту ж само функцію в Міжнародній асоціації з історії релігій (International Association for the History of Religions – IAHR). Крім того, в 1960–1977 рр. він був також головним редактором міжнародного релігієзнавчого журналу (орган IAHR) «Numen. Міжнародний огляд з історії релігій».

До його найважливіших праць належать: Die Geburt eines Gottes: Eine Studie über den ägyptischen Gott Min und sein Fest, Leiden 1956; дослідження єгипетських свят Egyptian Festivals: Enactments of Religious Renewal, Leiden 1967, а також монографія Hathor and Thoth: Two Key Figures in Ancient Egyptian Religion, Leiden 1973. Разом з Гeo Віденгреном він також видав друком (у двох томах) підручник Historia Religionum. Handbook for the History of Religions, Leiden 1969-1971, до праці над яким вдалося залучити багато провідних фахівців (з різних країн), [знавців] різних релігійних традицій. Крім того, його найбільш важливі роботи були опубліковані англійською мовою у вигляді двох збірок: The Sacred Bridge: Researches into the Nature and Structure of Religion, Leiden, 1963 oraz The Rainbow: A Collection of Studies in the Science of Religion, Leiden 19759.

_______

9 Більше про діяльність К. Ю. Бликера та його погляди на релігію див.: G. Widengren, Professor C. J. Bleeker, A Personal Appreciation [in:] Liber amicorum. Studies in honour of Professor Dr. C. J. Bleeker. Published on the occasion of his retirement from the chair of the history of religions and the phenomenology of religion at the University of Amsterdam, Leiden, E. J. Brill, 1969, s. 5-7 (там само й повна бібліографія до 1969 року, s. 1-4); J. H. Kamstra, In Memoriam Prof. Dr. C.J. Bleeker, „Nederlands Theologisch Tijdschrift” 1984 t. 38, s. 65-69; M. Heerma van Voss, Bleeker, C. Jouko (1898-1983)…, dz. cyt., s. 978-979.

На феноменологічні погляди Блікера великий вплив (окрім вже згаданого С. Б. Крістенсена), справив вочевидь також сам Г. ван дер Леу10. Тим не менше, існують чіткі відмінності між поглядами обох голландських релігієзнавців на завдання, цілі та методи феноменології релігії.

_______

10 Ширше про погляди Ван дер Леу на релігію див.: J. B. Carman, The Theology of a Phenomenologist. An Introduction to the Theology of Gerardus van der Leeuw, „Harvard Divinity Bulletin” 1965, nr 29, s. 13-42J. Hermelink, Verstehen und Bezeugen. Der theologische Ertrag der Phänomenologie der Religion von Gerardus van der Leeuw, München 1966; Z. Poniatowski, Gerardus van der Leeuw i fenomenologia religii, dz. cyt., s. 11-54; J. Waaredenburg, Leeuw, Gerardus van der [w:] Encyclopedia of Religion, second edition, ed. Lindsay Jones, Detroit, New York… 2005, t. 8, s. 5390-5393; J. Gebelt, Religionistika jako svědectví víry. Fenomenologie náboženství Gerarda van der Leeuwa, „Theologická revue” 2005, T. 76, s. 39-54; H. Hoffmann, Religia w fenomenologicznym ujęciu Gerardusa van der Leeuwa (religioznawstwo czy teologia ?), „Nomos. Kwartalnik Religioznawczy” 2010, nr 71-72, s. 31-37.

Блікер розумів феноменологію релігії як окрему галузь релігієзнавства, завдання якої полягає у вивченні «сутності» релігійних явищ. Він вирізняв три основні типи релігійних феноменів: 1) описова феноменологія релігії (її основне завдання полягає у систематизації релігійних феноменів); 2) типологічна феноменологія релігії (упорядкування релігійних фактів відповідно до їх типових характеристик); 3) феноменологія релігії, яка досліджує основний сенс і структуру релігійних явищ, яка шукає їхнього специфічного «сенсу». В цьому останньому значенні феноменологія релігії існує як самостійна наука і науковий метод, який застосовує принципи філософської феноменології (epoché, ейдетичного огляду і т. д.). Хоча в текстах Блікера при аналізі релігійних явищ досить часто трапляються найважливіші «технічні» терміни філософської феноменології й автор визнає, що запозичив їх безпосередньо з філософії Гуссерля, він підкреслює, що використовує їх тільки в фігуральному сенсі11. Для Блікера основою релігійної віри є: священне бачення Вищої Істоти, священний шлях поведінки (що робить можливим спасіння від гріха і страждань) і священна дія в повсякденному житті12.

_______

11 D. Allen, Phenomenology of Religion, dz. cyt., s. 7092.

12 C. J. Bleeker, The Rainbow: A Collection of Studies in the Science of Religion, Leiden 1975, s. 8.

Феноменологія релігії поєднує критичний підхід до вивчення релігійних явищ з розумінням і співчуттям до них. Блікер розумів феноменологію релігії як емпіричну науку, вільну від філософських устремлінь і це – на його думку – власне, й повинно відрізняти феноменолога релігії від філософа й антрополога, які посилаються на філософську феноменологію. Він вважав, що феноменологи релігії не повинні в питанні методу загрузати / борсатися (ang. dabble) у філософських спекуляціях, тому що «феноменологія релігія не філософська дисципліна, але систематизація історичних фактів для того, щоб зрозуміти їх релігійне значення»13. У мальовничий спосіб він апелює до свого наставника Крістенсена і нагадує, що той прищепив своїм учням принцип, який окреслює кінцеву мету релігієзнавчих досліджень: «Man muss Nüsse knacken»14 («Людина повинна розтрощити горіхи»). Горіхи повинні бути очищені (а не тільки зібрані). Релігійні явища повинні бути пояснені, і не слід зупинятися тільки на їх інвентаризації.

_______

13 C. J. Bleeker, The Contribution of the Phenomenology of Religion to the Study of the History of Religions [w:] Ugo Bianchi, C. Jouco Bleeker, and Alessandro Bausani (eds,) Problems and Methods of the History of Religions, Leiden 1972, s. 39-41; D. Allen, там само.

14 C. J. Bleeker, Wie steht es um die Religionsphänomenologie ? „Bibliotheca Orientalis” 1971, t. 28, nr 5-6, s. 307. Ця стаття є, по суті, найповнішим викладом полеміки Блікера з поглядами Ґ. Віденґрена, які було викладено в Religiosphänomenologie.

Феноменологія релігії – на думку Блікера – має три основні цілі: 1) вивчення і зрозуміння окремих релігійних явищ (наприклад, молитви), які спостерігаються в різних релігіях (theōria); 2) зрозуміння вінутрішніх законів, що їх регулюють (logos); 3) пояснення спостережених змін релігійної свідомості (entelecheia)15. Тому феноменолог релігії повинний працювати в тісному контакті з істориком релігії при розгляді динаміки релігійних явищ. Погляди Блікера в цьому відношенні відрізняються від тих, які проповідував Г. ван дер Леу, стверджуючи: «Феноменологія релігії нічого не знає про історичний розвиток релігії…»16. Проте це близьке до того, що стверджували в ті само часи Раффаеле Петтаццоні (1883–1959) і Гео Віденгрен (1907–1996). Блікер дуже високо цінував присвячений йому як деканові теологічного факультету Амстердамського університету автором компендіум Віденгрена Religionsphänomenologie (Феноменологія релігії), а до провідних феноменологів релігії (крім вже згаданих вище) зараховував таких релігієзнавців, як Едвін Олівер Джеймс (1888–1972), Мірча Еліаде (1907–1986); Курт Голдаммер (1916–1997), Фрідріх Хейлер (1892–1967)17.

_______

15 C. J. Bleeker, The Sacred Bridge: Researches into the Nature and Structure of Religion, Leiden 1963, s. 272; D. Allen, там само.

16 G. Leeuw, van der, Fenomenologia religii, dz. cyt., s. 728. Належить однак пам’ятати, що раніше Van der Leeuw визнавав: феноменологія релігії черпає свій матеріал з історії релігії.

17 C. J. Bleeker, Wie steht es um die Religionsphänomenologie ? dz. cyt., s. 305-306. Ця стаття є по суті викладом opus magnum Віденгрена. Також пор.: H. Hoffmann, Geo Widengren i fenomenologia religii [wstęp do:] G. Widengren, Fenomenologia religii, Kraków 2008, s. IX-XXVIII та сучасну критику цієї книги: W. Bator, Fenomenologia religii Geo Widengrena. Blaski i cienie pewnej idei, „Nomos. Kwartalnik Religioznawczy“ 2011, nr 75-76, s. 7-32.

Феноменологію релігії Блікер визнавав найвпливовішою методологічною орієнтацією релігієзнавства і захищав її фундаментальні основи від атак численних критиків в той час, коли почали проявлятися ознаки її кризи.

Релігієзнавство він сприймав як окрему науку – неупереджену і об’єктивну, яка повинна бути вільна від світопоглядних детермінант, ціннісних суджень і філософських спекуляцій. Вона складається з чотирьох основних (емпіричних!) дисциплін: феноменології релігії, історії релігії, психології релігії та соціології релігії. Ці дисципліни доповнюють одна одну і разом протиставлені філософії релігії, яку Блікер не визнає за частину релігієзнавства18. Видатний російський історик релігієзнавства і дослідник історії феноменології релігії А. Н. Красніков (1949-2009)19 справедливо вказує, що «виключаючи філософію релігії з числа релігієзнавчих дисциплін і включаючи в неї феноменологію релігії, Блікер приховано називає релігієзнавчим тільки один спосіб філософствування – феноменологічний, який, найчастіше, робив можливим проникнення теологічних ідей до науки про релігію і виконував функцію її філософської апології»20. Таке розуміння релігії спровокувало, звичайно, численні критичні відгуки.

_______

18 A. H. Красников, Методологические проблемы религиоведения, dz. cyt., s. 171.

19 Детальніше про його погляди на феноменологію релігії див.: H. Hoffmann, The Methodology of Classical Religious Studies: A. N. Krasnikov’s Evaluation, „Anthropos. Internationale Zeitschrift für Völker- und Sprachkunde” 2010, nr 1 (105). s. 233-238.

20 А. Н. Красников, Методологические проблемы религиоведения, dz. cyt., s. 172.

Ця критика має в релігієзнавстві свою власну історію. Від самого початку виникнення науки про релігію можна побачити суперечки, які точилися навколо проблематики суті релігії у трьох основних аспектах: 1) редукціонізм – антиредукціонізм; 2) історизм – антиісторизм; 3) раціоналізм – ірраціоналізм. Часто вони набували форми суперечок щодо відносин, які існують між богослов’ям, філософією релігієї та релігієзнавством, як різними способами вивчення релігії21. Хоча друге і третє десятиліття ХХ століття пройшли під знаком антиеволюціоністичної реакції (серед інших під егідою феноменології релігії, яка потім перетворилася на одну з найвпливовіших методологічних орієнтацій в релігієзнавстві), у другій половині століття з’явилися чіткі ознаки її кризи. Вже на X Міжнародному конгресі у Марбурзі в 1960 році. Там спостерігалася гостра суперечка між прихильниками включення до релігієзнавства філософії релігії. Була зроблена спроба змінити існуючу (з 1955 року) назву Міжнародної асоціації з історії релігій (International Association for the History of Religions – IAHR) на таку: Міжнародна асоціація науки та релігії (International Association for the Science of Religion). Пропозиція не була підтримана більшістю, бо побоювалися, що під новою назвою можна буде залучити до релігієзнавства й філософію релігії. Істотну роль тут відіграла доповідь «Марбург – і що потім?» професора Єрусалимського університету Рафаеля Єгуди Цві Вербловскі, в якій автор закликав до перспективи «базового мінімуму підстав» наукового вивчення релігії і підкреслив, що «релігієзнавство повинне навчитися захищати себе від дилетантизму, теології та ідеалізму»22.

_______

21 Докладніше про це див.: Х. Хоффманн, Теология, религиоведение, философия и феноменология религии как различные области исследования религии [w:] XIX Ежегодная богословская Конференция Православного Свято-Тихоновского Гуманитарного Университета: материалы. Т. 1, Москва 2009, s. 58-63.

22 R. J. Zwi Werblowsky, Marburg – and After ? „Numen. International Review for the History of Religions” 1960, t. 7, s. 215-220; А. Н. Красников, Методологические проблемы религиоведения, dz. cyt., s. 159.

У 70-х роках минулого століття відбулися дві Міжнародні методологічні конференції IAHR [Міжнародної асоціації з історії релігій] у Турку (Фінляндія, 1973) та у Варшаві (Польща, 1979). Саме в Турку Блекерові довелося захищати феноменологію релігії від масованої атаки її супротивників. Хоча він підкреслював незаперечні заслуги цього методологічного напряму для розвитку релігієзнавчиих досліджень, зокрема його тісний взаємозв’язок (ба, навіть залежність) щодо історичних студій, а також факт, що ця методологія набагато розширює історичний аналіз, це однак не знайшло розуміння у більшості слухачів. Видатний експерт з релігії Балтів Харальд Безайс (1909–1995) у доповіді, присвяченій типології релігій та феноменологічному методу23, піддав критиці філософську однобічність феноменології, вказуючи, що остання призводить до абстракт­них узагальнень, які не в змозі пояснити історичні (справжні) релігійні факти. Інший визначний голландський релігієзнавець (наступник Ван дер Леу на кафедрі у Ґронінґені) Теодорус ван Барен (1912–1989) в ході дискусії розкритикував основоположний постулат Блікера про необхідність дотримання емпатії в релігієзнавчих дослідженнях, трактуючи його як фундаментальну помилку феноменології релігії. Численні інші учасники дискусії гостро атакували найважливіші феноменологічні категорії – такі, як «епоха», «інтуїтивне відчуття сутності речей», «структура» і т. п., твердячи, що все це поняття неоднозначні (так само і з філософського пункту бачення), й тому не придатні в науковому вивченні релігії24.

________

23 H. Biezais, The Typology of Religion and the Phenomenological Method [w:] L. Honko ed. Science of Religion: Studies in Methodology. Proceedings of the Study Conference of the International Association for the History of Religions, held in Turku, Finland, August 27-31, 1973, The Hague, Paris and New York, s. 148.

24 А. Н. Красников, Методологические проблемы религиоведения, dz. cyt., s. 174.

Р. Й. Цві Вербльовскі на Варшавській конференції в 1979 році поставив питання рубом: чи існує в науці про релігію феноменологія релігії? При цьому він висунув низку дуже серйозних сумнівів, прямо звинувачуючи феноменологів у відсутності власного предмета дослідження і використанні застарілих або тривіальних методологічних основ (інтуїціонізм, суб’єктивізм тощо)25. Він прийшов до висновку, «що його аргументи не відносяться до філософської феноменології, але лише місця феноменології релігії в кордонах порівняльного релігієзнавства як емпірично-історичної дисципліни». То, може, я дозволю собі тільки повторити досить банальну і дуже суб’єктивну думку, що для мене особисто набагато більше прийнятні терміни «морфологія релігії» або «систематичне порівняльне релігієзнавство», ніж феноменологія релігії. Якщо це так, то це витікає з моєї поваги – також семантичної – до специфічного характеру філософії»26.

_______

25 R. J. Zwi Werblowsky, Czy istnieje fenomenologia religii ? „Euhemer. Przegląd Religioznawczy” 1980, nr 2, s. 17-22. Por. też tegoż: Is there a „Phenomonology of Religion” in the Study of Religion ? [w:] W. Tyloch (ed.) Current Progress in the Methodology of the Science of Religion, Warszawa 1984. s. 291-296.

26 R. J. Zwi Werblowsky, Czy istnieje fenomenologia religii ?…, dz. cyt., s. 22.

Блекер належав до тих феноменологів, які розуміли недоліки класичної феноменології релігії і намагалися їх подолати. Однак він робив це в ситуації кризи даної методологічної орієнтації та її еволюції в напрямку нових варіантів. Це й досі знаходить своє продовження у неофеноменології Жака Ваарденбурга, який постулює «аналіз намірів»27. Все це, однак, являє собою ознаки епігонства даного тренду. Сьогоднішня феноменологія релігії все активніше звертається до герменевтичного підходу, аналітики (аналіз метафор), символіки, семіотіки (аналіз релігійної мови) і когнітивістики, зосередивши увагу на пошуку елементів, які утворюють світ релігії та прагнучи розшифрувати його символіку.

_______

27 J. Waardenburg, Religie i religia. Systematyczne wprowadzenie do religioznawstwa, Warszawa 1991, s. 181-184. Пор. також цікаву Післямову до цієї праці A. Бронка SVD, Religie i religia w fenomenologicznej wizji Jacque[s]’a Waardenburga (s. 192-203); M. Nowaczyk, Neofenomenologia Jacquesa Waardenburga, „Przegląd Religioznawczy 1996, nr 3, s, 149-163; J. Gebelt, Über die Intentionen der Intentionsforschung, Zur Neophänomenologie der Religion von J. Waardenburg [в:] Wege und Welten der Religionen. Forschungen und Vertmittlungen. Festschrift fūr Ugo Tworuschka. Hrsgb. von Jürgen Court und Michael Klöcker, Frankfurt am, Main 2009, s. 157-163; його ж: Aplikovaná hermeneutika Jacquesa Waardenburga. Sémantický a fenomenologicky výzkum náboženství, „Religio. Revue pro religionistiku” 2004, nr 1, s. 5-26; A. Książek, W. Żurek, Neofenomenologia religii Jaques’a Waardenburga, „Nomos. Kwartalnik Religioznawczy” 2011, nr 75-76, s. 49-57.

Усвідомлення відмінності між значенням «для дослідника» і «для досліджуваного» «аналіз наміру» і т. п. дозволяють зрозуміти культурну різнорідність, а вивчення мінливості релігійних феноменів в залежності від змін навколишнього середовища, соціальних, економічних чи політичних, сприяє більш тісним відносинам феноменології релігії з антропологічними (етнорелігієзнавство) напрямами релігієзнавства, особливо ж з такими його сферами, як психологія релігії, соціологія релігії, географія та екологія релігії і т. д.

 З польської переклав С. Абрамович

2018-07-15T22:43:45+00:00