САВЕНКО А.О. КОНСТАНТИНОС КАВАФІС. ПОЕЗІЇ

Могила Евріона[1]

Під цим надгробком, що його митець із брили

Суцільної зробив міцного сиєніту[2],

Оздобив розсипом лілей та первоцвітів,

Покоїться прекрасне Евріона тіло.

Александрії пагін, якому б ще буяти!

За батьком – з македонської старої знаті,

За матір’ю – з юдейських алабархів[3] його рід.

Завзято філософію штудіював з Аристоклітом,

Риторику – із Паросом. Письмен священих звід

Вивчав у Тебах[4]. Описав уміло

Ном Арсинойський[5]. Місту і народу

Лишив у спадок це. А ми? Ми втратили навік

Ту аполлонівську його, ясну, мов небо, вроду!

1914

Переклав Андрій Савенко

Змальоване

Ціную витвір рук своїх, хоч справа не нова,

Однак для творчості не створений цей вечір.

День виснажив мене. Готується до втечі

Його розмитий силует. Стає близьким згасання.

Жадаю нині вражень для ока, не слова!

Кожну деталь малюнка розглядаю:

Юний атлет спочить через утому

Приліг біля струмка, знесилений змаганням.

Яка краса! Що за чудовий полудень прийма без зволікання

Його, розпластаного в забутті легкому.

Сиджу, дивлюсь. Неспинно час минає.

І знову можу в мистецтві відпочить від ремесла.

1915

Переклав Андрій Савенко

Битва біля Магнесії[6]

Більш не нуртує кров, вже не хвалитись силою.

Зносилась плоть, про неї, про змарнілу він

віднині дбатиме передусім. Дня жодного у тузі і

скорботах він не згає. Зась! Такі ілюзії

Філіпп[7] плека. Надвечір партію у кості він зіграє,

розважитись потрібно. Ось тут десь поруч, скраю

трояндам місце. Нищівного біля Магнесії розгрому

цар Антиох зазнав, і що з того? Бодай одному

з гордовитих легіонів тих не випало вціліти?!

Чутки все, певно, й перебільшення! Проте радіти

нема чому, вони ж – одна порода, хоч і клята.

Втім, доста сказаного вже, чи навіть забагато.

Філіпп у разі жодному забави не скасує.

Хоч все життя його – це так – минуло всує,

одну чесноту він зберіг – пам’ять цупку і спогади колючі,

хіба забуть йому ті «сльози Сирії кипучі»,

коли безчестив ворог Македонію, що їм теж мати…[8]

Хай учта розпочнеться! Рабе, вели музикам грати.

1915

Переклав Андрій Савенко

Роздратування Селевкіда

Роздратування викликало в Селевкіда

Деметрія[9] звістка, що до Італії

прибув один із Птолемеїв у такому неподобстві.

Із почту маючи лиш декількох рабів,

у бідному вбранні та пішки. Ще трохи,

і як невдалий жарт чи як ляльок сприйматимуть у Римі

їхні династії. Які, нема де правди діти,

вже стали за таких собі челядників для римлян,

відомо Селевкіду це, вони їх наділяють

та позбавляють тронів, як тільки заманеться,

самоуправно, відомо це йому.

Але хоча б у зовнішній своїй подобі

лишити слід їм частку величі;

не личить забувати, що ще вони царі,

що звуться ще (гай-гай!) вони царями.

Це Селевкіда зачепило за живе

Деметрія, і він одразу надсилає Птолемею

багряні шати, блискучу діадему,

прикраси діамантові, різноманітних

слуг і супровід почесний, найкращих коней,

аби ступити до Риму так, як слід

Александрійському монарху, Греку.

Але Лагід, який прибув для жебрань,

на справі добре знався цій, і від усього відмовився;

для нього зайві ці розкоші і пишноти.

Ув одязі старому, ниций прибув до Риму

і зупинивсь в оселі якогось дрібного ремісника.

А згодом постав убогим, безталанним,

зубожілим перед очима Сенату,

щоб вигідніше жебрати було йому.

1915

Переклав Андрій Савенко 

 

Про Аммона[10], що помер у двадцять дев’ять років, 610 р. після Р.Х.[11]

Від тебе треба, Рафаїле, лиш декілька рядків

щоб ними могилу Аммона вшанувати,

поета. Щось вишукане, філігранне ти міг би написати,

з твоїм-то хистом не важко буде дібрати слів

про юного поета, про Аммона нашого.

Згадати, звісно, слід чесноти його поезій,

одначе спогадом не оминай його красу тілесну,

оту тендітну вроду, яку так любили ми.

Завжди барвиста, мелодійна твоя грецька,

та нині ми потребуємо усього твого хисту.

Чужою мовою лунають наші одкровення й каяття.

Своїм чуттям єгипетським наповни чужу мову.

Хай, Рафаїле, з рядків твоїх,

хай промовляє саме наше життя,

і кожен, щоб відчув, хто прочитав їх,

що александрієць ними вшановує александрійця.

1917

Переклав Андрій Савенко

Один з їхніх богів

Коли в Селйвкії[12] з’являвся хтось із них,

і агору перетинав поволі на сході дня,

схожий на гожого, стрункого юнака,

в очах якого – нетутешнє світло,

пахучі кучері, мов ворона крило,

переглядались між собою перехожі,

кортіло кожному дізнатись, хто такий

той красень, сирійський грек, а чи чужинець?

Та прозорливіші, які уважно на речі дивляться,

одразу все розуміли і мовчки сторонились.

І як поволі він розчинявся між колонади,

у тінях присмеркових і вогнях вечірніх,

прямуючи до кварталів, що оживають лише вночі

у диких оргіях, нечуваній розпусті,

в усьому, що п’янить і млосно ніжить тіло,

вони замріяно гадали, хто то був із Них

і по які сумнівні тілесні насолоди

зійшов він нині на вулиці Селевкії вечірні,

залишивши Високі Пресвяті Чертоги.

1917

Переклав Андрій Савенко

Надвечір

Утім це бути не могло тривким. Років

минулих досвід є свідком. Та якось поспіхом

себе являла Доля і припиняла все.

Короткочасними були прекрасні життя перипетії.

Але як чарував нас аромат лілей?!

І на яких чудових ложах ми простягались,

тіла свої яким чуттєвим насолодам ми віддавали?!

Відлуння днів тих насолод,

якесь відлуння днів до мене долетіло,

щось пізнане в юнацтві нами обома;

до рук узяв листа і сторінки гортав,

і перечитував знов за рядком рядок аж до смеркання.

І потім вийшов сумовито на балкон,

вийшов, аби думок плин перемінити спогляданням

недовгим улюбленого міста,

як метушня стихб на вулицях і біля крамниць.

1917

Переклав Андрій Савенко 

Цезаріон[13]

Почасти аби деталі епохи з’ясувати,

почасти аби за читанням час збіг,

учора ввечері я взявся погортати

зібрання текстів епохи Птолемеїв.

Улесливі, витіюваті вихваляння правителів

різняться мало чим. Усі вони преславні,

величні, осяйні, могутні та державні.

Їхні жінки як на підбір прекрасноликі,

усі граційні Клеопатри та ніжні Береніки[14].

Коли перед уявою моєю епоха вже постала,

я книгу ладен був відкласти, якби одна цитата

зі згадкою, так, до слова, про царя Цезаріона

миттєво руки моєї не спинила…

Аж ось і ти, огорнутий непевним звабливим

мерехтінням. Історія про тебе береже

кілька стислих рядків, тому я вільним почувався

твій образ ліплячи в своїй уяві.

Я сотворив тебе прекрасним, чуттєвим юнаком.

Майстерно наділив риси обличчя

таким зворушливим виразом мрійливої краси.

Настільки повним удалося мені твій образ

зіткати тієї пізньої години, що, як загас світильник,

(його навмисно я лишив поволі загасати),

я уявив, що ти постав із сутіні нічної

і до кімнати ступив, і став переді мною

таким, як був у на поталу кинутій Александрії,

блідим і змореним, і до нестями гарним у своєму смутку,

іще не втративши надію, що над тобою змилостивиться

підлота, що вже сичить: «Щось забагато цезарів у місті!»[15]

1918

Переклав Андрій Савенко

Під тим будинком

Учора проходячи кварталом

віддаленим, я проминув будинок,

в якому часто бував у молоді роки.

Там моє тіло колись корилося кохання

дивовижній силі.

                                  І от учора,

коли проходив я старим шляхом, знайомим,

кохання чар красою все оповив:

крамниці, бруківку, тротуари,

і стіни, і вікна, і балкони.

Потворного нічого не лишилось.

Як я стояв усе під тим будинком,

і розглядав його, стояв і зволікав

рушити далі, єство моє ясніло

надійно схованим жаданням насолод.

1918

Переклав Андрій Савенко

Деметрій Сотер (162-150 до Р.Х.)[16]

Омана – його кожне сподівання!

Чинити мріяв він великі справи,

покласти край ганьбі, яка від часу битви

біля Магнезії гнітить його вітчизну.

Нехай державою могутньою знов Сирія постане

з численним військом, флотом,

з фортецями й скарбами.

Пронизував його гіркотний біль у Римі,

коли він відчував під час розмов із друзями

нащадками родів прославлених та іменитих,

разом із ґречністю всією й благородством,

яку вони йому виказували, сину

царя Селевка Філопатора[17]

коли він відчував якусь добре приховану, летку

зневагу до всіх еллінізованих династій,

знесилених, не годних до серйозних вчинків,

нездатних більше бути поводирями для народів.

Тоді він йшов до Міста сам і присягав в обуренні палкому,

що все не так, що сказане – облуда,

ось той, у чиїх грудях палахкотить жага

боротися, чинити й уславлятись.

Лише б знайшовся спосіб на Схід дістатися йому,

лише б вдалось йому з Італії забратись –

і всю ту силу, яку має

в душі, й усю ту пристрасть

розділить щедро він зі своїм людом.

Так, опинитися б у Сирії йому!

Хоч він іще дитям вітчизну залишив,

хоч обриси її у пам’яті туманом вкрито,

та подумки завжди до неї линув,

як до святині, до якої лише уклінно підступають,

як до примари прекрасної країни, до видіння

грецьких міст, які розкинулися у морських затоках.

А нині?

                   Нині – безнадія й туга навісна.

Не так вже й помилялися у Римі друзі.

Немає змоги утвердити себе династіям,

народженим Завоюванням македонців.

Нехай: він спробу все-таки свою зробив,

скільки мав сил, боровся.

Й у чорній своїй зневірі

він думає лиш про одне

з погордою, що навіть у поразці

таку ж незламну мужність перед світом виказує.

А решта – мріяння та марнота!

І Сирія ця зовсім не схожа на його вітчизну,

цей край належить Балі й Геракліду.

1919

Переклав Андрій Савенко

Сидони[18] юнь

Актор, якого запросили вони собі на втіху,

декламував чимало добірних епіграм.

Зала виходила у сад розквітлий

і віяв нею аромат стиглих бутонів,

зливаючись із хвилями парфумів

п’ятьох напахчених молодиків Сидони.

Вже Мелеагр лунав, Ріан та Кринагор[19],

однак коли продекламував актор:

«Тут упокоївсь Есхіл, Евфоріона син, атенянин»[20]

(можливо, натиском занадто вирізнивши

«свідком звитяги його бойової» та «гай маратонський»)

з місця зірвався жвавий юнак,

поціновувач красного слова, і вигукнув:

«Рядки оці не до смаку мені!

Невже поетові забракло духу? Ні!

Я закликаю кожного – вклади всю силу у своє творіння,

часу не гай, до нього всі помисли звертай

і в час випробувань, і ув останню мить!

Із усією пристрастю від кожного я вимагаю так чинить!

Не зневажай найвищого ґатунку слів

своїх трагедій – згадай-но Агамемнона, згадай-но Прометея,

Кассандру та Ореста, і проти Теб сімох –[21]

щоб на надгробку по собі не залишати згадку

лише про те, як ратником простим між багатьох

ти йшов у бій супроти полчищ Датиса та Артаферна[22]

1920

Переклав Андрій Савенко

 

Тим, хто збройно боронив Ахейський Союз[23]

Сміливці, які так хоробро бились

і смерть зустріли зі зброєю в руках,

без ляку ставши проти тих,

хто не зазнав ще жодної поразки.

Ви – бездоганні! Чи картати вас за те,

що схибили Діей та Критолай[24]?!

І як захочуть греки похвалитись –

«Таких дітей народжує народ наш[25]» –

скажуть. Про вас, навіки славою осяяних.

Написано ахейцем, ув Александрії

сьомого року[26] царювання Птолемея Латира[27].

1922

Переклав Андрій Савенко

У великий грецькій колонії, 200-го р. до н.е.[28]

Те, що в колонії все – шкереберть, що все – не слава богу,

не викликає сумнівів ні в кого.

Та якось справи йдуть, ще є в нас хіть до справ!

Однак подейкують, що, може, час настав

закликати Державця, що скерує нас до змін…

Втім, негаразди всі і труднощі від того,

що кожен раз складне роблять з простого,

хоча й не без підстав, усі Державці ті.

(Хвала богам, аби це не збулося,

і кликать нині їх не довелося!)

Скрізь нишпорять, рахують, носа пхають,

й одразу плани карколомних змін складають

з вимогою негайно все здійснить.

Без жертв їм не прожить, кортить піти на втрати:

– Позбутись слід цих прав на володіння,

бо ж лихо – власність ця! Біда не спить!

Такі видатки для колоній руйнівні, їх не впорядкувати.

Прибутком жертвуйте: оцим, оцим, і тим.

Коштів катма; тож додамо один

Іще новий податок, і хай діє зі старим.

Що, з ними вам кінець?! Слід запастись терпінням,

воно – єдиний шлях надійного правління.

І з дня у день що більше порядкують,

то зайвих більше витрат сумлінно реєструють.

А як без того жить? Відмовитися як?

Нарешті, коли всю завершено роботу,

– все обліковано, що варто урізать –

їм щедро платять за старання і турботу,

і йдуть вони собі; а ми лишаємось чекать

плодів, що хірургічне принесе оце завзяття.

Однак, напевно, час тих плодів ще не настав.

Отож, поволі рухаймось вперед; наразі поспіх – смерть!

За передчасний крок добряче прийдеться пошкодувати.

Летить і досі в нас багато чого шкереберть.

«Недосконале – творене людьми», чи нам того не знати?!

Та й, врешті, справи йдуть, ще є в нас хіть до справ!

Переклав Андрій Савенко

[1]      Вигаданий персонаж.

[2]      Сиєніт – магматична глибинна гірська порода, що має кристалічну структуру; має кольорову гаму від рожевого до сірого.

[3]      Алабарх (арабарх) – назва чиновника птолемеївського Єгипта, історики античності (Страбон) часто пов’язують назву алаварха з юдеями, вважаючи, що ця посада могла збігатися з посадою етнарха – представника адміністрації, що контактує з окремими етнічними групами (наприклад, євреями). Різні варіанти написання пов’язують етимологію слова або з морем (чиновник морської митниці, від блт – море), або з Аравією (частина давнього Єгипта на схід від Ніла).

[4]      Теби єгипетські.

[5]      Назва Фаюмської оази. Ном – адміністративна одиниця птолемеївського Єгипта.

[6]      Битва біля Магнесії відбулася 190 р. до н.е. між римськими військами та армією царя Антиоха ІІІ, що прагнув встановити гегемонію Селевкідів в елліністичному світі. Про значення дат і битв, згаданих у поезії, див. есе
Й. Сефериса «К. Кавафіс, Т.С. Еліот: паралельні ».

[7]      Філіпп V Македонський (238 – 179 до н.е.) – правитель Македонії, що зображений античними істориками (Тит Лівій, Полібій) як віроломний, безпринципний політик, що, скоріш за все, не відповідає дійсності. Намагався відновити македонську гегемонію в материковій Греції, через що розпочав війну. Успіхи у Союзницькій війні проти Етолійського союзу (після смерті Александра Великого та низки конфліктів між діадохами грецькі поліси почали об’єднуватись у союзи, аби відновити втрачену за час панування македонців незалежність) та перемоги у Першій македонській війні, антиримський договір, укладений з Ганнібалом, спровокували недооцінку царем можливостей Риму, через що під час Другої македонської війни Філіпп зазнає нищівної поразки при Кіноскефалах і потрапляє в повну залежність від римлян.

[8]      Йдеться про битву при Кіноскефалах 197 р. до н.е., в якій римляни розгромили армію самого Філіппа V, скасувавши у такий спосіб будь-які сподівання на македонську автономію.

[9]      Деметрій І Селевкід, онук розбитого римлянами Антиоха ІІІ, змалку був відісланий до Риму як почесний заручник батьком Селевком IV Філопатором замість його дядька Антиоха Епіфана через те, що Антиох був першим у черзі наслідування престолу. Епізод представляє зустріч Деметрія з іншим елліністичним монархом – Птолемеєм VI Філометором, якого вигнав з Єгипту його рідний брат, Птолемей VII Евергет (брати є героями іншої поезії
К. Кавафіса «Посланці з Александрії»). Деметрій стане також персонажем поезії К. Кавафіса «Деметрій Сотер».

[10]     Персонажі поезії є вигаданими особами.

[11]     Дата поезії є роком захоплення Єгипту арабами.

[12]     Селевкія – кілька міст, заснованих на честь Селевка І Нікатора. Найвідомішим є Селевкія на Тигрі у Вавилонії.

[13]     Син Юлія Цезаря та Клеопатри.

[14]     Діти Лагідів отримували однакові імена, аби навіть в цьому демонструвати династичність: синів називали Птолемеями, дочок – Клеопатрами, рідше – Береніками та Арсиноями.

[15]     Згідно з Плутархом, радники Октавіана, насамперед Арій, що наводив цитату з Гомера про те, що «немає блага в багатовладді», намовляли його позбутися позашлюбного сина Цезаря. В оригіналі К. Кавафіс цитує обігрування назви Александрія, її називали РплхкбйубсЯз (Багатокесарія; місто, в якому багато Цезарів).

[16]     Деметрій І Сотер змалку перебував у Римі як «почесний заручник». 162 р. до н.е. йому вдалося втекти та повернути собі трон Сирії, вбивши свого двоюрідного брата Антиоха V Евпатора та регента Лісія. Рим визнав права Деметрія на трон. Прізвисько «Спаситель» Деметрій отримав від вавилонян, яких він звільнив від влади сатрапа Тимарха. Захопивши Вавилонію, Деметрій на короткий час відновив вплив Сирійського царства, і в майбутньому прагнув повернути могутність держави Селевкідів (зокрема, цар успішно боровся з проявами сепаратизму, наприклад, досить успішно боровся з повстанням Маккавеїв), однак це видалося загрозливим Риму, що надав підтримку брату вбитого Тимарха, Геракліду та його ставленику, Александру Балі (інколи називають також Баласом, Валою), якого Гераклід представляв як справжнього сина Антиоха ІV Епіфана, що доводився Деметрію дядьком. Також Балу підтримали Єгипет та Пергам. Після кровопролитної дворічної громадянської війни Деметрій загинув у битві зі своїми супротивниками.

[17]     Селевк ІV Філопатор – син Антиоха ІІІ Великого, учасник вирішальної битви Сирійської війни біля Магнесії. Побачивши могутність римської армії, Селевк за весь час свого правління намагався не дратувати римлян, навіть якщо цар і підтримував антиримські ініціативи, ніколи в них не йшов до кінця. Був убитий Геліодором, одним із своїх царедворців, що намагався стати узурпатором трону.

[18]     Сидона – стародавнє фінікійське портове місто на узбережжі Середземного моря, що в античності мало велике значення для мореплавства.

[19]     Мелеагр – елліністичний поет, майстер епіграм, уклав їх антологію, яка лягла в основу Палатинської антології; Кринагор – поет-епіграматист доби Октавіана Августа; Ріан – поет-епік ІІІ ст. до н.е., автор поеми про Мессенську війну, що входив до коського гуртка поетів, до якого належав і Теокрит, коли жив на острові.

[20]     Перший рядок епітафії, яку склав власноруч Есхіл для свого поховання.

[21]     Персонажі відомих трагедій Есхіла.

[22]     Датис, Артаферн – полководці Дарія І, які очолили похід 490 р. до н.е., що мав на меті впокорення егейських островів. Кульмінацією походу була висадка персів в Аттиці та битва під Маратоном, де їхнє військо зазнало нищівної поразки.

[23]     Ахейський союз (279 – 146 до н.е.) – одне з військово-політичних об’єднань грецьких полісів, центром якого був Пелопоннес. Перемога над Ахейським союзом остаточно підкорила Грецію Римові.

[24]     Діей, Критолай – стратеги Ахейського союзу. Кажучи, що вони «схибили», К. Кавафіс натякає на те, що ІІІ – ІІ ст. до .н. е. Ахейський союз, заснований для протистояння македонському пануванню на Пелопоннесі, постійно закладав військові спілки із колишніми ворогами (наприклад, Македонією проти Спарти та Етолійського союзу). Зокрема, ахейці підтримували римлян під час боротьби з їхніми ситуативними супротивниками, а ті, зі свого боку, вправно застосовували принцип «поділяй та владарюй», спершу знищивши Македонію, потім нейтралізувавши Спарту та Етолійський союз. Діей та Критолай переоцінили ослаблення Риму через війни з Картагеном та власні можливості. Вони зробили ставку на війну з Римом і програли, втім, ситуація в елліністичному світі показує, що навіть ті, хто ставив на союз з Римом, врешті програвали так само.

[25]     К. Кавафіс приховано іронізує над почуттями ахейця, адже для підготовки до війни антиримська партія Ахейського союзу вдалася до багатьох популістських кроків: скасування боргів та перерозподіл землі, що мали вдарити по аристократії, яка традиційно підтримувала аристократичний Рим, та звільнення рабів (12000 рабів, народжених в Елладі, було взято до війська). З іншого боку, за іронією долі, саме такими були кроки хороброго реформатора Спарти, Клеомена ІІІ, з яким ахейці вели кровопролитні війни і якого вважали, чи не найнебезпечнішим ворогом. Разом з тим, К. Кавафіс вказує, що, попри політичні ігри еліт та партій, завжди існували безіменні ахейці, які билися з іноземними завойовниками, скеровувані ідеєю про суверенітет своєї батьківщини.

[26]     Царювання Птолемея IX Сотера ІІ розбито на два періоди через те, що його мати, будучи його співправителькою, спромоглася позбавити Птолемея IX трону: 116-107 та 89-81. Якщо епіграму безіменного ахейця написано в перший період, то від оповідуваних подій (війна Ахейського союзу з Римом з кульмінацією – поразкою ахейців у битві біля Левкопетри та розграбуванням потому Коринту) минуло 37 років, а через два роки Клеопатра ІІІ через брехливі обвинувачення зможе позбавити Птолемея IX трону і віддати його своєму молодшому синові. К. Кавафіс натякає, що в час, коли ахеєць згадує уявні доблесті Ахейського союзу, реальною силою є вже навіть не Єгипет, що продовжує зберігати регіональний вплив, а Римська республіка та Понтійське царство Мітридата VІ Евпатора.

[27]     Птолемей IX Філометор Сотер ІІ – один з елліністичних монархів, відомий тим, що все своє життя боровся проти власної матері Клеопатри ІІІ та підтримуваного нею молодшого брата Птолемея Александра. Невідомо, чому за Птолемеєм в Александрії закріпилося прізвисько Латир («Біб»), але відомо, що александрійці насміхалися з його офіційного найменування Філометор («Той, що любить мати»), адже, як каже Павсаній, не було на світі людини, яку б так сильно ненавиділа власна матір і яка навзаєм мала б до неї такі ж почуття. Птолемей відомий тим, що брав участь в усобицях між сирійськими царями з династії Селевкідів та війнах між ними та юдейськими царями, наприклад, Александром Яннаєм.

[28]     Дата вказує на час, коли наближення занепаду елліністичного світу стає відчутним тим, хто, як сказав би
К. Кавафіс, має здатність передбачати події. У 200 р. до н.е. Рим розпочинає Другу македонську війну, поразка в якій (197 р. до н.е. – битва при Кіноскефалах) започаткує низку падінь елліністичних держав.

2018-07-15T12:09:07+00:00