БОРИС РУДЕНКО • ПРИХОВАНИЙ ПОДИХ

<< Вернуться к содержанию

ЧЕМНІСТЬ

І

На вільному вигулі біомаси в пекельних і… тихих світах,
мабуть, час подавати під вина яловичину мармурову… –
все складається… і ось на гербі родовому назавжди птах,
то кукурікає, зирнувши на схід, то нападає на охлялу корову…

ІІ

І я випадково узнав, що вона жива… – всього не передати!?
Це мене майже вбило… вона жахливо хворіла, жила в шлюбі…
Мені стало відомо також, що їй не вистачало сил страждати, –
більше нічого про неї не чув… з лейкемією не до жартів, любі…

ІІІ

Останні різноманітні листки перебрались нижче під росою…
Так здається, але в цих спогадах для мене не залишено й сліду…
Я не можу себе стримати перед вугром з рисом в олії із сої,
пригортаю трохи вже не коханку і обіцяю їй все… після обіду…

19.11.2015

ПРИХОВАНИЙ ПОДИХ

Версія №3: наскільки пам’ятаю, він обожнював поетів
небесного китайського середньовіччя, музику XVII сторіччя,
був схиблений на вишуканих жанрових витворах Утамаро,
фанатично марив робити все, щоб ні про що більше не згадувати, –
ще б пак! – його відображення спритно одягало ліловий ковпак,
а на зустрічі він завжди, чудово пам’ятаю, приходив завчасно…
Так от, невже не зрозуміло, що йому не лишилось нічого,
щоби мало завадити не вкоротити собі життя – такі справи…
Словом, ми його вже знайшли без ознак дихання – та і чого ждати? –
в найяскравіший день без прикмет сезону та відповідної дати…

16.11.2015

ВАЖЛИВИЙ ПОЗИТИВ

У день, коли багато чого зміниться не тільки із-за осені на не найкраще
і я, принаймні не останнім, зрозумію, мовляв, ні за яких умов і зовсім ніяк…
Вже час йти на болото та послухати свист куличка біля лози з краю хащі, –
мені ж має хоч би хтось щось порадити стосовно життя: наприклад далі як?
Я за послуги… анонімні смуги розріджують повітря та воду в ще десь цвіту –
заспокоюємось!.. Всілякі назви й терміни здатні зробить іншими всі вітражі…
Що ж до мети… отут повільніше, але я, таке є можливим, мав таки свою мету
в ландшафті, де довго тепло і де так рано ховаються в землю наїжені вужі…

20.11.2015

ІНТЕНЦІЯ

На котрійсь із багатьох вулиць, де доба переходить у вже іншу добу,
принаджуючи головний біль та ніяк не дивні відчуття в скронях,
до того ж під ранок показали по TV небачені ще краєвиди Малібу
та золотий пил, який дуже нагадував попіл крематорію на долонях, –
я чекаю… Ризик охолоджує примарні передчуття кращого в тобі… –
ніде себе діти, але, скоріше не на жаль, так ніби створені примати…
Чому мені колись хотілось якомога найдовше зоставатись в юрбі
і чому я не міг себе як слід в некращі миті психічного стану знати?!..

20.11.2015

ТАМТЕШНІ ОБРІЇ

Мій відчай за походженням з країни яких тільки скрізь не трав,
чиє в паростках зілля вбиває й лікує моторошні тіні примар
і кров звільнюється від соків незбагненної землі в сльозах отав…
На замовлених стежках там і дотепер п’є духмяну воду комар…
Мені невідомо коли ці байраки затуляли вуха від виття вовків
і фазани осліпли від вранішніх променів в молочаєві пахучому, –
майже нерухома ріка з безліччю вогників від свічок та вінків
тепер там не існує, як і кладовище теж, і я не можу збагнути чому…

21.11.2015

ПОЄДНАННЯ СТАНІВ

Корисно б знати – наше зронене існування не могло би бути почутим, –
відповідно дисконтна картка вже не діє, і в день і вночі не за ледь замало
пристрасті довкола… Потому дощить: для слави час діяти по суті тим,
кому ніщо не допоможе, у вигнанні також… Поночі, та й вітру не стало…
Я підвівся до жайворів і прочитав молитву… Передчуття, серпанок, –
мене би мали забрати в вічну замрію, що так вчасно всипана кольорами…
Серед буків, джмелів, тисів, смерек в розчищеній блакиті ось і новий ранок,
і давні сади, збирачі мурах, ніби рухались в діючому просторі дворами…

22.11.2015

 

ДЕЯКІ СПОСТЕРЕЖЕННЯ

До параної окрилена дотична сльота, що вдихнула волання якихось смуг, –
так само вранці… Гріє обміліле світло на шовковистому кошеняті… плес,
але з-під потойбічного хор змінює уявлення мерця, більш ніж орача плуг
і звечора реальність втрачає спіралі ДНК… У нас нагодилося свято небес
в непомірнім заохоченні… і нікому не захочеться в студеній воді допити очі
в зануреній голові… – Отче, все це не навмисне, бо місце для покори не втіха,
але ж як чомусь світяться зразу усі зорі і на просьбу щоб ще сорока скрекоче
та верболіз обплітає голосів на півсвіту в рибному мерехтінні – де стріха…
Там на днях виснажених заганяли в підвал… Усього в пам’яті не перебрати, –
поїли й поспівали – непомірні вихваляння! – ні на що не здатні черпаками роди,
ті що вміли припасти вустами після відкоркованої крові… – «Рідна мати…»,
або щось інше, яка різниця, в напівпорожньому вітрові – Господи не приведи…

23.11.2015

ПЕРЕД ЗАВІЄЮ

З рожевого верхів’я, де земля не тяжіє до стану душі вже так,
як би того хотілось… Неймовірно душно в показнім клекоті
на пленері тих, що не раптом знялися: шлях додому, ще б пак,
і я бажаю їм повернутись в цілості, як уже повертались он ті,
що ти так пам’ятаєш… І про що він мені розповість, твій гість?
Хіба я не знаю сам, чому властива неминучість… – що говорю?
Так, звичайно, мені пощастило не знати хоча б кого, хто їсть
з напівпорожніх долонь… Я в тілі прощений і в ньому там згорю…

25.11.2015

ЗАМОКЛА ХВІРТКА

Ллє… вже вкотре ллє, з найдальшого із обріїв розбігались фіолетові їжаки,
під ногами стежина начебто розсипається в мохові… – та що ви тямите
в повадках здичавілих собак, на голови яких посипались жовтогарячі зірки
та напівпусті стільники! Я дивився й вглядався на ледь брудне й розмите
небо… А в коричневих та зелених ланцюгах падолисту оболонки комах
підсвистували, як і в помітних тенетах павутиння також, але от вже не так,
по-іншому… Посеред двору дуже довго стояла труна, затим навідався монах,
зовсім не вдягнутий в холод, – він казав, що помремо всі, так буде, а відтак…

25.11.2015

НЕТОПИРІ

На відміну від інших деяких, зловмисник чемно мандрував у суцільній темряві,
так би мовити, з перших в запамороченні днів… з ним там трапилось багато чого,
потім його з якихось причин не стало, «за звинуваченням…»; тобто ще до втечі, –
в жахливій місцевості біля акваторії вчинив самогубство… ага, вискочив із вікна,
або здавалося, на статусній та відновленій для справжнього божевілля території…
Обрії, образи, образи, зміни кордонів… відтак, словом, ніякої надії, та і світ не те
щоб занурився у скорботу, жодних нарікань, але хіба це світ ось все це? До речі,
наполегливі дегенерати ніби просто так збили ще один не той та не з тими літак…

27.11.2015

2018-03-31T23:32:00+00:00