П’єса-гротеск на 1 дію

Дійові особи:

Єва Браун, білява бестія, коханка фюрера Німеччини.

Ханна Райч, військовий пілот, капітан Люфтваффе.

Священик, колишній в’язень Освенціма.

Роберт фон Грейм, генерал-лейтенант Люфтваффе.

Адольф Гітлер – фюрер, надлюдина.

Дія відбувається 29 квітня 1945 року в Берліні на вулиці Вільгельмштрассе у бункері під рейхсканцелярією фюрера.

У бункері – сама лише Єва Браун. На стіні висять карти, покреслені червоними й чорними олівцями. На столі хаотично розкидані папери. Кілька стільців хаотично розсунуті врізнобіч. Чути гупання бомб, постріли з гармат, кулеметні черги.

Єва Браун. Нарешті! Радість яка! Господи, скільки ж потрібно було часу… Подій, переживань… Аби мій Адольф, зрештою, припинив боятися! Тільки ми, жінки, сміливо йдемо назустріч цій події. І навіть намагаємося її всіляко наблизити! А чоловіки – боягузи. Він може заходити до розлюченого тигра у клітку або командувати танковими дивізіями, куди там твоєму Гудеріану… Але тремтітиме, як маленький віслючок, від одного тільки слова – «шлюб». Бо що для чоловіків найстрашніше? Законність сексу. Печатка у свідоцтві про одруження!

А ми? А я?.. Я стільки років з ним живу. Та кожного разу, коли треба разом вийти на люди – я бачу ці криві усмішки, читаю на пиках примітивні бюргерські думки: «О, гарненьку ж має Адольф сучку – Єву Браун!» Й лише тепер, коли Берлін майже захоплений військами антигітлерівської коаліції – я тріумфую. «Даменс тріумф» – непогана назва для цього моменту. Десь я чула цей вислів чи вичитала у жіночому журналі…

Звуки бомбардувань посилюються.

Єва Браун. Кінець світу! Отже, сьогодні – шлюбна ніч! (виймає люстерко, уважно себе розглядає). Єво, оце і є твоя справжня перемога. Перемога! Салют! Даменс тріумф! Ти досягла того, чого завжди була варта.

Із стіни зненацька з’являється Адольф Гітлер.

Гітлер. Гутен таг! Моє вітання, білява пташечко.

Єва Браун. Ой! Так, так. Налякав, бісик. (Цілує Гітлера у вушко.) Ніяк не звикну до твоїх таємних криївок, мишоловок, чорних ходів.

Гітлер. …І до не менш таємних зникнень? О, я такий. Мені приємно бути для тебе завжди неочікуваним сюрпризом. Та й хіба тільки для тебе? Ми, Гітлери, завжди були дещо гм… Неочікувано легковажними. Так би мовити, художня натура. Мистець!

Єва Браун. Майне лібен, мій любий Адику… Я так тобі вдячна.

Гітлер. Як своєму фюрерові? Чи як коханцеві?

Єва Браун. Я вдячна за юридичне визнання мого статусу – перед людьми й перед Богом.

Гітлер. Гм… Що сказати, твоя взяла. Як солдат я піднімаю руки. Й підкорююся своєму власному наказу, наказу Верховного Головнокомандувача сухопутних, морських і небесних сил Німеччини – негайно одружитися! Так, я знаю: шлюб – це війна, це ультиматум, це – шантаж чоловіка жінкою чи навпаки. Але наразі ти заштовхала мене у цей глухий кут, моя бестіє. (Цілує Єву.) Шлюб – це колесо, яке крутиться, крутиться, і ми у ньому крутимося мов білка у колесі. Й наче щось змінюється – а все одне й те саме. Словом, подружнє життя – це свастика! (Зітхає.) Що робити? Вибору в мене однак немає.

Єва Браун. Так. Ти правий, як завжди. Дякую за те, що я стану фрау Гітлер! О, яке чудове прізвище!

Гітлер. Можливо. Хоча я й не переконаний. Чудове? Гм… Мій тато, Алоїз Шикльгрубер, який мене породив, – теж, мабуть, відчував якусь контроверсивну нехіть, навіть відразу до свого прізвища. А мій дід, тобто його вітчим Йоганн Гітлер, років тридцять, мабуть, дражнив пасинка «шикльгруберовим виродком»! А коли померла моя бабця Марія-Ханна Шикльгрубер, дід нарешті змилостивився. «Я дам тобі, – сказав дід пасинкові, тобто моєму татові, – дам тобі своє горде прізвище – Гітлер! Неси його, як пурпуровий прапор, через роки й віки. Пишайся ним. І хай твоя жінка і твої діти теж пишатимуться, промовляючи гордо й дивлячись у вічі людям чесно: ми – Гітлери!»

Єва Браун. Як зворушливо. Твій тато, тобто герр Алоїз – бідна дитина (Схлипує, раптом впадає у сміх.) Кілька днів тому, коли ми святкували твій день народження, – чому ти його не згадав? Не підняв за нього чарку шнапсу? І за діда… Я вже теж готова пишатися: «Я – Гітлер, чесна фрау Єва Гітлер». Ну то розпочинаймо? Якнайшвидше? Зроби мене, нарешті, Євою Гітлер, як колись зробив жінкою своє неповнолітнє курчатко… Ми ж обійдемося без священика?

Гітлер. Мовляв, навіщо у пеклі святий отець? Ха-ха, Євусенько, це був би чудовий взірець антинімецької пропаганди. О ні, цього я не дозволю навіть тобі. Ми не порушуватимемо усталений хід речей. Орднунг юбер алес! Порядок – над усе. Трохи зачекай. Буде і священик, і свідки, і шлюбний подарунок. Усе як годиться, майн лібен.

Єва Браун. Священик? Свідки? Але де ми їх знайдемо зараз?! Тут?!

Гітлер. Любасенько, твій фюрер, як годиться Головнокомандувачу, потурбувався про все-все-все. І про всіх. Управління військами, згоден, дещо зараз… гм… нечітке. Але це тимчасово… Як і все на світі. Фюрер усе вирішив. Зараз будуть свідки, вони вже на шляху до нас.

Замислено підходить до мапи, яка висить на стіні бункера.

Єва Браун. Я їх знаю?

Гітлер. Так, звісно. Дружка з твого боку це – капітан Ханна Райч. Пам’ятаєш, така руденька фройлян із аероклубу неподалік Оберзальцбурга, де ми взимку каталися на лижах і літали на романтичному фанерному планері? О, не фройлян – валькірія!

Єва Браун. Спершу на лижах, так, а потім на планері… Я тоді змерзла… Ти розтирав мені долоні снігом. Ми пили глінтвейн і шнапс у твоєму гірському штабі, в «Орлиному гнізді». Руденька? Так-так, пригадую… Метка й весела. Вона так сміливо посадила того планера у снігову кучугуру… Але ж вона зовсім ще гітлер’югенд! Й, здається, була лише унтер-офіцером.

Гітлер. Вже капітан. Війна швидко піднімає, надихає, окрилює! Особливо того, хто народжений у орлиному гнізді. І розставляє усе по своїх місцях. Я надав їй позачергове військове звання.

Єва Браун. А хто ж другий свідок?

Гітлер. Генерал-лейтенант Люфтваффе Роберт фон Грейм. Пригадуєш, мабуть, пілота Роберта з Мюнхена?

Єва Браун. А! Симпатичний такий, русявий. Він ще розповідав із захватом, як був у відрядженні у Японії.

Гітлер. Так, студіював військову справу у школі камікадзе… десь під Хіросімою. Чи Фукусімою. Непогано студіював, до речі. Бо Роберта навіть прийняв японський імператор і попросив передати мені подарунок.

Єва Браун. Який?

Гітлер. Прекрасний меч! Для старовинного обряду харакірі. Шкода, що я залишив його у своєму бункері під Вінницею. Кому він там потрібен?

Єва Браун. Але ж… По-моєму, у Роберта звання – лейтенант?.. Чи, може, вже теж капітан? Йому років двадцять п’ять, здається, не більше?

Гітлер. Не лейтенант і не капітан. Із сьогоднішнього дня – генерал-лейтенант Люфтваффе. Війна – це дріжджі, на яких піднімається усе органічне й справжнє!

Відчиняються зі скреготом металеві двері. У бункер втискується Роберт фон Грейм. Він поранений: рука напереваги, голова у бинтах. Клацає каблуками.

Роберт фон Грейм. Мій фюрере! Лейтенант Роберт фон Грейм за вашим наказом з’явився!

Гітлер. Генерал-лейтенант Люфтваффе.

Роберт фон Грейм. Не зрозумів?

Гітлер. Поздоровляю вас з присвоєнням позачергового військового звання, генерал-лейтенанте Роберте фон Грейм!

Роберт фон Грейм (отетеріло). Служу Третьому Рейху!

Гітлер. З цієї секунди, мій Роберте, ви призначаєтеся новим Головнокомандувачем військово-повітряних сил Третього Рейха! Фюрер наказує вам діяти негайно й нещадно. Бо Герінг, ця жирна тушка, цей перекинчик, не виправдав сподівань свого головнокомандувача. Він зрадив мене й наш Фатерлянд, пішов за моєю спиною на контакт із ворогом. Немає таких підступів, такого зрадництва, яких би я не випробував на собі. Присязі не вірні, честю дорожити не хочуть… Тому тепер на сторожі небес я ставлю вас.

Роберт фон Грейм. Служу Третьому Рейху! Але…

Гітлер. Що? Є якісь сумніви у наказах фюрера?! О, нині усюди замість вірності ми бачимо зраду принципам і присязі. Сумніви, зневіра – от що заважає нам рухатися правильним курсом. Лише Муссоліні, мій любий Муссоліні мене не продав, навіть коли його вішали за ноги на ліхтарному стовпі. А ви? Невже й ви теж сумніваєтеся, зраджувати фюрера чи ні?…

Роберт фон Грейм. Жодних сумнівів!

Гітлер (з погрозою). Тобто?!

Роберт фон Грейм. Звісно, ні! Не зраджувати за жодних обставин! Хайль. Я тільки хотів доповісти моєму фюрерові: усі військово-повітряні сили Третього Рейху на сьогодні – це один-єдиний літак «Фокке-вульф 190». Я щойно посадив його просто на вулиці Унтер ден Лінден під шквальним зенітним обстрілом супротивника. І не впевнений, що наш літак знову зможе піднятися у повітря – він весь у дірках від куль, мов друшляк.

Гітлер (патетично). Ні! Відставити песимізм. У Третього Рейха ще є літаки! Не сумнівайтеся, кажу вам – є! І будуть! Таємний аеродром під землею, під готелем «Адлон»… Там – незчисленна кількість фокке-вульфів з повним боєкомплектом! Дивізіон реактивних ракет «Фау-2»! Є ще герої, і є таємні сили, які нам допоможуть. Є, зрештою, небесні сили!

З-за тих-таки залізних дверей з’являється Священик у старій залатаній сутані. Його супроводжує капітан Ханна Райч.

Ханна Райч (виструнчується). Мій фюрере, капітан Ханна Райч з’явилася! Ваш наказ виконано (вказує пістолетом на Священика).

Гітлер. А чого він такий худорлявий, змарнілий? І злий, як… чорт?

Ханна Райч (ховає у кобуру парабелум). Він кілька років відбував заслужене покарання в Освенцімі. Потім вагонзаком під конвоєм ми його доправили у Берлін. Конвой розбігся під час бомбардування… Але я вберегла священика! Якогось іншого знайти не вдалося.

Гітлер (передражнює). «Іншого священика у мене для вас немає…» Є тільки оцей? Ворог Третього Рейха?! Руйнівник німецької державності? А може, він на додачу ще й єврей? Слухай, отче, а ти часом не ребе?

Священик (злісно, стиха). Немає еліна чи юдея. Нещасний Адольфе, хіба ти не чуєш, як ревуть бомби й гармати? Ми йшли до тебе через Унтер дер Лінден. Берлін лежить у руїнах. На кожному ліхтарю висить по німцю. Чорний дим закриває небо наших надій. Німеччина перетворилася на браун шайзе… На шайзе браун…

Єва Браун. Як ви кажете?! Браун?

Священик.  Так, звісно – на браун шайзе – тобто на купу коричневого фашистського лайна! Найбільший ворог німецької державності, найбільше браун шайзе – це ти, Гітлере.

Гітлер. Гм… А може, мені дійсно для конспірації узяти прізвище дружини – Адольф Браун? Що ж, Освенцім дійсно тебе вартий, отче. Саме для таких святенників, як ти, його й сотворив диявол! Тобто… Хтось із моїх надлюдей. Але наразі мені на якусь секундочку потрібен не слуга диявола, а його опонент. Фройлян капітан Ханна Райч пояснила тобі твою місію?

Священик (гордо). Мою місію я знаю, відколи фройлян капітан ще переховувалася в утробі своєї матері, як нині ви всі у цьому бункері. І своєї місії я не боюся!

Убік, пристрасно. 

– Світ грішний і лежить у злі. На початку світу, у Божому раю, жили собі Адам і Єва. Потім согрішили. З часів первородного гріха світ тільки те й робив, що котився у прірву. Грішні Лейла і Меджнун. Грішні Ромео і Джульєтта. Грішні Гумберт Гумберт і Лоліта… І от на фініші, у пеклі, я бачу цю пару – як квінтесенцію первісного гріха. Але хай конає нещасний Берлін чи несеться під укіс весь нас грішний світ – шлюб ніщо не має похитнути. Ані на йоту. Бо це Закон божий: чоловік і жінка – це одна плоть. Навіть для таких істот, як Адольф і Єва. Адольф Гітлер і Єва Браун… Шайзе! Господи, пробач.

До Єви Браун і Гітлера.

– Перед тим, як брати шлюб, годилося б спершу висповідатися. Але я не хочу і фізично не можу слухати безкінечний реєстр ваших злодіянь перед Богом і людством. Тож хай до нескінченних вселенських гріхів додасться й мій оцей: я вас вінчатиму… без сповіді. Хай вам грець. Амінь.

Єва Браун (радісно). Це ж правда, що так чи інакше шлюби укладаються на небесах?

Гітлер. О! Мила моя, ти вчасно нагадала про мій шлюбний подарунок. Не терпиться розказати. Небесний презент! Це літачок. Малесенький такий двомісний літак «Арадо-96». Це тобі від мого щирого фашистського серця! Ми обвінчаємося і вийдемо таємним тунелем із рейхсканцелярії на вулицю Унтер дер Лінден. У затінку в’язів на нас чекає отой твій спортивний літак блакитного кольору, непомітний у небі. Там гарні крісла, оббиті шкурою полярного леопарда. Літак пілотуватиме наш доблесний генерал-лейтенант Роберт фон Грейм. Бачите, генерале, у нас ще є авіація! Є! Жодних сумнівів!

У бункер з грюкотом падає бомба. Осколком поранено генерала Роберта фон Грейм. Решта присутніх лише обтрушують пил і тиньк.

Генерал Роберт фон Грейм (стікаючи кров’ю). Мій фюрере… Партайгеноссе… Я не зможу пілотувати літак.

Гітлер. Чому? Невже ви таки відмовляєтеся виконувати накази вашого головнокомандувача?

Генерал Роберт фон Грейм (через силу). Боронь Боже! Я служу вам, Адольфе Гітлер, із усією своєю вірністю й відвагою. Я клявся підкорятися фюрерові до смерті!.. Але зараз… просто неможливо злетіти. Вулицю Унтер дер Лінден розбомбовано вщент. Американські коммандос вже за кількасот метрів звідси. Триває наліт англійських бомбовозів, зі Сходу наш Рейхстаг вже обстрілюють радянські танки. До того ж я… я… (Вмирає).

Гітлер. Шикуйсь! Струнко!

Єва і капітан Ханна Райч виструнчуються, Священик скептично відходить убік.

– Генерал-лейтенат Люфтваффе Роберт фон Грейм за мужність і відданість Рейху нагороджується орденом Залізного Хреста! Посмертно. А літак… Його пілотуватиме капітан Ханна Райч. (Замріяно.) Нас не зіб’є зенітка. Не поцілить американський винищувач. (До Єви Браун.) Твій маленький спортивний «Арадо-96» на крилах нашого кохання видряпається високо-високо, аж попід холодний космос. Ми з тобою, моя мила білява бестіє, полетимо далеко-далеко, кудись в Аргентину або у Чилі – у мене заздалегідь заготовані багато бункерів по всій земній кулі. Багато бункерів, таких собі орлиних гнізд…

Замислюється. Тримає паузу.

Або, або… Краще подамося на Україну! Там така природа!… І там у бункері «Вервольф» під Вінницею ми знайдемо своє велетенське, грандіозне щастя! Ми будемо як Ромео і Джульєтта у цьому… склепі. Й, до речі, я покажу тобі, нарешті, мій чудовий японський меч.

Єва Браун. Так, у бункері! Чудова ідея. Хай! Хай живуть Гітлери… У бункері як у склепі? І що з того? Адже справжня сім’я – це і є бункер, де чоловік – фюрер, а жінка – білява бестія, остання шльондра і найперша праматір Третього Рейха. А дітки… Що ж діточки? О, це – в’язні концтабору, яких мучать біснуваті батьки. Або ні! Не так. Навпаки. Діти – це маленькі шкідливі гітлер’югенди, що мучать своїх батьків, як в’язнів Освенціма, знущаються над їхніми ідеалами, п’ють їхню кров… Словом, як не подивися, сім’я – це найпрогресивніше втілення сонцесяйних програм фашизму!

У бункер з гуркотом падає ще одна авіабомба. Осколком зачепило тепер і капітана Ханну Райч.

Ханна Райч. О! Небо таки розверзлося! Небо, яке я кохала, про яке я мріяла з дитинства! Здрастуйте, обітовані небеса! (Вмирає).

Гітлер (до Єви Браун, обтрушуючи з неї тиньк). Героїв нагороджувати вже не лишилося часу. Хай цю почесну роботу виконують інші. Пишаюся тобою, кохана. Ти – моя остання найгероїчніша істота на увесь Третій Рейх! На жаль, я не навчився пілотувати літак так майстерно, як мої підлеглі – не фюрерська це справа. Та нашим планам не перешкодить ніщо! Ми таки потрапимо у небо Берліна – обіцяю! Але… трохи іншим шляхом. Як казав один кремлівський мудрець (перекривлює): «Ми пайдьом дґуґім путьом». (Виймає з кобури пістолет. Потім ховає його й дістає капсулу з отрутою.)

Єва. Оооо! У небо? Ти впевнений, Адику, що саме туди?!

Гітлер. …Але спочатку треба обвінчатися. (Дивиться на годинник.) За кілька хвилин наступає північ. Наша коротка шлюбна ніч добіжить кінця, й засяє новий день. День, коли Гітлерів на планеті побільшає удвічі! Капітане, ставайте отут, поруч із Євою Браун, яка скоро стане повносправною Євою Гітлер. (Вмощує біля стіни бункеру труп капітана Ханни Райч.) А мій свідок, генерал-лейтенат Роберт фон Грейм, стояти вже не може. (Прилаштовує труп на стільці біля себе.) О, так буде краще. Ти справжній солдат, Роберте фон Грейм! Навіть мертвий ти будеш служити своєму фюрерові. (Священикові.) Отче, ми готові до ритуалу.

Гупання бомб, вистріли гармат, кулеметні черги наростають разом із шлюбним маршем Мендельсона, який переходить у крики радянських солдат «Ура!!!!», а потім у траурний марш Шопена.

Завіса

Голос з-за куліс, що тембром нагадує Священиків.

– Адольф Гітлер і Єва Браун побралися 29 квітня 1945 року в Берліні у бункері під рейхсканцелярією фюрера. Після того одразу ж покінчили життя самогубством. Їхній шлюб занесено до Книги рекордів Гіннесса як найкоротший в історії людства: він тривав рівно одну хвилину.

Далі голос стає противним, брутальним, розгнузданішим – це вже явно актор, який задіяний у проплаченій промоції:

– Книга рекордів Гіннесса – чудовий засіб реклами пива «Гіннесс». Пийте пиво «Гіннесс»! А також купуйте панчохи «Даменс тріумф» – коричневі панчохи для прекрасних білявок!