ЛЮБОВ ЯКИМЧУК • СТАЛЕВІ ПРИБОРИ

<< Вернуться к содержанию

Стадіон

плаский живіт стадіону
круглий живіт вчительки фізкультури
вона підіймає руки у спробі злетіти
але заважка
тому не відлітає із зеленого поля в синє
вона кричить: шикуйсь!
і зелені огірки дітей
нарізаються кільцями на «перший-другий»
вона змішує кільця і приправляє їх докорами
«ти що, глухий?»
та глупими дотепами
(краще не повторювати)

а я сиджу на трибуні і бачу
як діти підхоплюють зелений аркуш поля
та набивають на ньому
синій м’ячик вчительки фізкультури

Зелена куртка

зеленої куртки вже не було
на вішаку висіла тінь від неї
як хвіст молодої ящірки
поміж вишневого жакету
та синього светру
зелена-зелена тінь

а ти шукав і шукав
у шафі та за нею
у будинку і поза ним
і навіть подивився у небо
чи, бува, не пролітає там курка
тьху, куртка
кар-кар-кар
тільки чорна
і жодної зеленої

а, може, куртка – як листя –
пожовкла від осіннього холоду
і облетіла униз шафи
а потім прийшов двірник
зібгав її граблями в купку та підпалив
і тепер твоєю курткою пахне повітря
пахне двірник
пахне осінь
зеленою
зеленою
курткою

Брови

ні-ні, не одягну чорної сукні
чорних туфель і чорної хустки
прийду до тебе в білому –
якщо доведеться прийти
і дев’ять білих спідниць
будуть на мені одна попід одною
я сяду перед дзеркалом
(воно буде завішене рядном)
чичиркну сірником
він обгорить і я
наслиню його
і намалюю собі чорні брови
поверх моїх чорних
і буде в мене дві пари брів
мої і твої над ними
ні-ні, не одягну чорної сукні
я одягну чорні брови
твої на себе

Урюк

це був жовтий вірш, жовтий
м’який і трохи колючий
був у ньому жовтий кіт
якого я назвала абрикосом
і золоті вуса сонячних променів
що проколювали обличчя наскрізь, як сирі спагеті
а шрами від дірочок ставали веснянками
там був теплий ромашковий чай
яким я напоїла жовтого кота
та кіт став рудим
був у вірші мед від застуди осінньої
не той що мед від застуди зимової –
трохи біліший
це був жовтий вірш, жовтий
але я його не писала так довго
що він зігнив у коричневий колір
і тепер абрикос став урюком
облизую його шершавого язиком
а він торохкотить кістками
тобто однією кісточкою

Сталеві прибори

мама – не чашка
а тато – не звір
але мама надбита
а тато тримає її за ручки
і не дає зробити ковтка
пові-
тря

мама – не чашка
але чомусь розбивається
коли натрапляє на ліжка кутик
хоч сам кут ховається в панцир
угинається і відповзає
тато – не звір
але чомусь він ричить
коли вона розливається
сльозами
і розставляє руки
як чашкові
в боки

її сльози гарячі
як солодкий чай
який ковтаю не дмухаючи
ковтаю разом із віддзеркаленням
тата і мами

На схід від чашки

я вимикаю мамину тінь
я вимикаю татову тінь
я вимикаю всіх вас
але чую крик
за вікном вулиця вийшла з берегів
та асфальт пливе на захід від чашки
на схід від чашки стою я
та чую як голоси батьків сваряться

низький хоче вниз
високий хоче вгору
хто в цьому винен?
бАх!

якась машина поїхала вгору
бахнула лобом об стелю
поряд голосно гудять комарі
тобі боляче?
давай помажу йодом
помаж собі

я вимикаю свою тінь
і промиваю всі рани чаєм

2018-04-02T12:22:47+00:00